Just taking a ticket

Translation of  Валентин Лученко http://www.proza.ru/2013/09/07/1442

Just taking a ticket

Just think of taking a ticket to Calcutta and don’t go to an airport. Instead, invite yourself ashore and light a bonfire. Watch for a long time as the fire returns the share to the sky and its ashes – to the earth. Then cover with embers wrapped in foil potatoes, contemplate water with a float on it. Wonder about a fisherman’s Zen meditation.  He’s on the other side, looking as if asleep. Oh no, it just began to nibble at the bait. It seems a miraculously survived young tench or crucian carp was lured by a bloodworm and ruined a chance for enlightenment. So it won’t be any reincarnation there and Buddha shall wait ad nauseam for his own liberation from the fisherman body.

Oh my little gray head, someone says you aren’t healthy. Here again you wasted an opportunity to tap the wisdom of the human anthill in the Indian subcontinent. Although you may say that according to the Sikh filmed-like words, India is a country of trillions flies and inscrutable mud. But the heart knows something, "There is still something out there”…  Somewhere out there people are happy about little things. And here, for some reason, no...

That’s enough.  Your potatoes are already baked. There are tomatoes, salt, and a cruet of wine. Let’s call a few friends and share the table. Let’s light the fire again. We’ll talk using a common language, listening to: how the grass still grows and viburnum is bursting with juice.

I was a son of heaven, but not a son of earth. Today I didn’t fly to Calcutta, just didn’t want to do it. I stop worrying about sins and redemption, forgot about the lights, and didn’t become a saint. For holiness, you know, is the trouble. It’s Sisyphus’ heavy labor. Why bother?

Gods expect from us so little – to be happy and interfere less with them...

Про100 взяти квитка

Просто взяти квитка до Калькутти. І не поїхати в аеропорт. Натомість піти на берег і запалити ватру. Дивитися довго, як вогонь повертає небу його частку, а землі її золу. Потім у жаруки закопати картоплю, загорнуту у фольгу і довго споглядати воду і поплавця на ній. Дивуватися медитації-дзен
якогось рибалки, який на тім боці неначе заснув. Але ні, он почало клювати. То мабуть дивом вцілілий линок чи карась спокусився на мотиля. І зруйнував шанс на просвітлення. А отже народження вдруге не буде і Будда чекатиме довго на визволення з тіла того риболова.

Голівонько моя сива, кажуть, що ти не здорова. Ось і знову змарнувала нагоду торкнутися мудрості людського мурашника в Індостані. Хоча ти скажеш словами зафільмованого сикха, що Індія – це країна трильйонів мух і незбагненного бруду. Але ж серце чомусь знає: «щось там таки є». Там люди радіють малому. А тут , чомусь, ні…

Та досить. Спеклася уже бараболя. Є помідори, сіль і карафинка вина. Є друзі. Їх небагато. Покличу до столу. Запалимо знову багаття. Говоритимемо довго простою мовою, прислухаючись як все ще росте трава та наливається  соком калина.

Сином неба я був, сином землі ні. Сьогодні я не полетів до Калькутти. Просто не захотів. Забив на гріхи і спокуту. Забув про світло і не став святим. Бо святість це, знаєш, така морока. Сизифова праця, тяжкий труд. Для чого?

Богам треба від нас так мало. Аби були щасливі. Та менше їм заважали…