Ти ішов життя по інших містах,
Ти блукав в незвіданих дивних краях,
Мерехтливо, іскристо, зорями пересипав
Небеса, де живе й понині вічна краса,
Ангели сміються, щастя в руках,
мов дитя, колишуть
Чи це ти шукав,
це назвав ти долею?
Але ти забув, що тут залишав,
Але ти себе раз-по-раз втрачав,
Розчинявся в болеві...
Пропливе край неба чиясь сльоза,
Промайне, мов птаха, сяйне крилом
І назветься волею.
Та чомусь ця воля і ця сльоза -
Прямо в серце голкою,
І чомусь так холодно,
Як бува під осінь в чужих містах,
В дощ, сльозами солений.
Не буває щастя в чужих руках,
Не буває волі, крізь біль і страх,
Втрат нема безболісних ...
Може так і треба,
щоби душа
Вільною верталася в небеса
ангелом нездоланим?
Ти iшов життя по iнших мiстах...
© Copyright: Борис Смыковский, 2015
Свидетельство о публикации №215062000287
Свидетельство о публикации №215062000287
Рецензии