Пучками торкаюся. У пучечки м'яту складаю. Тоненькими перевеслами перев'язую. Помну. Запам'ятаю. Розвішу попід стріхою. Сіянцем обсію довкруг призьби. Біля ґаночку оберіг закопаю. Чаруватиму та зачаровуватимуся світом дольним і горішнім. Грішне лишу попам та монахам, мохом порослим за життя померлим.
Зайду вдосвіта в молоко ріки вранішнє. Ляжу горілиць і попливу позачасово до мосту поряд з плотицею та кленями. Навстіжень очима зоритиму, як Сонце сходе, як Зоря блякне, як життя не кінчається ніколи, а лише переливається з одного глечика в інший.
Потім довго йтиму луками. Повертатимуся. Там немає мене вчорашнього. Лише сліди, лише дотики. Пучками до пучечків. До намиста з маківок. До колишнього у майбутньому.
108 -Сансара-
© Copyright: Валентин Лученко, 2015
Свидетельство о публикации №215062000562
Свидетельство о публикации №215062000562
Рецензии