Каміння, глина, пісок. Шарудіння, шелест. Падіння грудки. Політ стрижа. Дзижчання джмеля та ментальна тиша.
Плескіт в одну долоню. Кулі свист. Її щасливе не попадання в скроню того, хто був колись друїдом, учнем Лао Цзи, чорнокнижником і поетом. Він - живий. Досі живий. Але хоче давно померти.
Він не знає, на жаль, одного. Цього разу його бажання нічого не важать. Він - Хронікер, Спостерігач. Той, хто в ньому нині живе, помирати не вміє або не здатен. Тому він прийде з цієї найабсурднійшої війни. І ми зовсім випадково зіштовхнемося з ним у якійсь із кав'ярень.
Сидітимемо, п'ючи махіто і latte macchiato. Говоритеме він. Я буду мовчати. Він прочитає в моїх очах, коли йому можна буде вмирати...
108-8-
© Copyright: Валентин Лученко, 2015
Свидетельство о публикации №215062300875
Свидетельство о публикации №215062300875
Рецензии
