Мр1й1

Буває важко скласти слова до купи і висловити свої думки грамотно, зрозуміло, а також ними донести істину. Є багато речей, які мені важко уявити, які важко почути, побачити і відчути, які важко пояснити. Наше життя складається з цих тяжких речей. Кожного дня в людині зароджується і помирає близько мільйона думок, хоча вірогідно їх набагато більше. Одні помирають, так і не встигнувши набрати свої обороти для розвитку, інші починають прогресивно розвиватись. Людина щодня видумує сотні сценаріїв свого життя, десятки ідеалів і лише одне залишається правдою – реальність. Реальність часом в порох рушить наше казкове життя, чудових людей і чудові обставини, які складуються в нашому маленькому світі. Я не вважаю, що варто залишити безглузді мрії. Хто ми без мрій? Ви задавали собі це запитання? Відповідь, дам в самому кінці моєї розповіді. Наше життя не можна прирівняти до зебри, воно занадто нерівномірне, не послідовне і не логічне. Люди переживають і злети і падіння, але не в рівномірній кількості і в різному масштабі. Ми отримуємо рівно стільки, скільки докладаємо своїх зусиль. Ми можемо опустити руки, коли до бажаного результату залишалось так трохи, ми самі все руйнуємо і самі все будуємо. Життя в наших руках. Знаєте, найважливіша проблема з якою я стикалась, була лінь. Всепоглинаюча лінь. Саме вона руйнує наші мрії. Ми часто зневірюємось у своїх можливостях, навіть не намагаючись почати, зробити невеликий крок. Проте ми ніколи не позбавимось цієї якості характеру, лише притупити, але не позбавитись. Ми можемо годинами розказувати про те, як важко навчитись грати на музичному інструменті, вивчити мову, зробити щось неймовірне своїми руками. А чому ці години ми не витрачаємо на те, щоб почати. Думка зародилась, думка розвивається, але лише у нашій голові і за її межі вона не вийде. Виною цьому саме лінь. Іноді важко тримати курс на свою ціль. Ці шалені вітри змін, під час яких, ми можемо дати слабинку, сонце так сліпить очі, що неможливо розгледіти правильні шляхи, темні ночі, які дають змогу задуматись над тим чи все це реально і чи можливе досягнення. Не варто боятись труднощів, це просто ні до чого. Доля просто випробовує на міць. Принаймні половина життя – труднощі. І ця половина дає тобі лише вірних друзів, лише справжні почуття, лише істинну мудрість. Варто лише зціпивши зуби витримати все, вистояти проти всього і проти всіх. Скільки розчарувань тобі доведеться відчути, скільки відчужених поглядів, скільки зневірених, пустих, недооцінених душ. Здавалось би в руках в нас була гаряча зірка, яка гріла так тепло, але її тепло почало обвуглювати нашу особистість. А який результат? Деякі відпустили її і залишились лише з обпеченими руками та невпевненістю в собі, а тим хто все-таки втримав дісталась впевненість в своїх силах, дістався азарт перемоги. Ми маємо все, але втрачаємо лише по своїй вині. А ким би ми були без мрій? Ми б були звичайними тваринами. Без цілей, без мрій, спираючись лише на інстинкти, крокували в життя, не пізнаючи істинного щастя.

P.S. Не бійтесь болю, що причиняють люди, не бійтеся втрачати тих, хто грав в твоєму житті визначну роль. Бійтесь бути втраченими собою.