Те, що мен1 не зрозум1ти

Прокидаюсь серед ночі і розумію, як все примарно.Ілюзії кожного дня запевняють нас, що все буде гаразд. Ми починаємо вірити у все те, що побудувала уява, починаємо вірити в ілюзорно побудоване майбутнє. І тільки тоді, коли все починає перевертатись шкереберть починається найгірше. Той біль, який описують в книжках, про який йдеться в куплетах - стає для тебе новою реальністю. Все що ти мав, в один момент руйнується. Руйнується твоє уявлення про світ. Доводиться щось змінювати. Нові знайомства, нові втрати. Болючі втрати. І не залишається нічого, окрім як записати усе на папір. Поруч нема нікого, лише спустошена квартира, така сама душа і навколо тільки пустота.
Знову задаюсь питання, про саму велику брехню - кохання. Що це? Коли приходить? Чому йде, коли найбільш тяжко? Знаєте, просто люди в один момент стають егоїстами. Не один. Обидва! Зникає те, що їх тримало. Зникає спільно придбана, безцінна ниточка, яка весь цей час тримала.
Вона звинувачує його в холоді, а він її, непорозуміння, крики, образи, сльози, незабутній біль, котрий розриває тканини.Чому так сталось? Важке питання. Мені залишається тільки роздумувати над цим наодинці. Я довго розмислювала, стосовно двох виразів. Перший: "Дівчина відображення свого хлопця", а другий: "Жінка опора свого чоловіка". А хіба не так? Дівчина завжди буде квітнути і пахнути, якщо поруч з нею хлопець, який робить її такою. Багато залежить від наших чоловіків, вони все тримають в своїх руках і на своїх сильних великих плечах, але тут вступає в дію другий вираз. Не важливо якого ти зросту, в чому розсікаєш вулиці, яка в тебе освіта, якщо ти будеш підтримкою своєму рицарю, то ви звернете гори.
Відношення величезний труд з падіннями і злетами, зі сльозами горя та щастя. Іноді неймовірно важко стримати сльози, якими ти наповнена через край. Мені важко зрозуміти, що у відношеннях йде не так, з якого моменту все котиться в прірву. Чому помирає кохання там, де воно було? Невже то все також ілюзії?  Але ж якщо кохання помирає, значить то було не кохання. Не розумію! Після чого світ руйнується? Після чого люди кажуть ті кляті "більше не люблю тебе"? Мені страшно прокинутись і зрозуміти, що той, хто був для мене всесвітом, тепер має лишитись лиш спогадом в моїй голові. Що трапляється після цього? Ми потопаємо в обмані. А знаєте кого ми обманюємо? Самих себе. Будуємо життя на обмані, шукаючи свій всесвіт. Біль періодично ущухає, коли на нашому шляху трапляється планета. Але що таке планета у порівнянні з всесвітом? Кожного дня приходиться миритись з жорстокою реальністю. Як від всього цього спастись? Ніяк. Просто задай питання:"Для чого мені дано пережити ці складнощі, і чи можна їх віднести до складнощів?" Можливо подумавши над цим питанням, ти зрозумієш, що для тебе прокладений тяжкий, але вартісний шлях. Насолоджуйся моментом, цілуй кохані вуста, насолоджуйся краєвидом, слухай серце, а не людей! Можливо це єдиний яскравий спогад, перед затяжною темрявою. Але темрява правди не скаже...