Повнота

КП               
                «Я приглашаю тебя работать вместе со мной...»
               
                БГ
Ця порожнеча не даремно... Вона потрібна. Прислухайся. Так, це схоже на пам’ять. Колись так уже було. І буде. З тобою чи без тебе... Дякуй за це. Просто дихай повільно і дивися. Прозорість навчить тебе не поспішати і бути уважним. Хвороба допоможе зупинитися і покаже шлях...
Торкнися до мене – я тебе вилікую. Головне, щоб тобі це було потрібно так, як потрібно мені. Я той, хто ділиться навпіл, але відновлюється знову, стаючи ще сильніше. Шукай мене, знайди мене, повір в мене, спостерігай за мною, полюби мене, візьми мене, стань мною. Я можу все, крім єдиного: мені не можна шукати тебе самому, як би я цього не прагнув... Сила, яку я маю, тоді одразу ж зникне. Тому так багато залежить від тебе. Я вмію чекати. «Це називається вічністю?» - запитаєш ти. Промовчу й усміхнуся – і ти вже ніколи й нічого не питатимеш, бо матимеш відповідь у собі.
Роками я збирав ці скарби. Потрібно багато працювати над собою, щоб руки були теплими, а серце світилося й раділо. Із часом це переходить у звичку. Звісно, буває по-різному... Те, з чим не справився зразу, повертається потім. Така моя робота. Звичайний і непомітний, мовчки робив і роблю її щодня, щоб потім допомогти, кому по-справжньому буде потрібна допомога, або передати свою справу тому, хто зможе її взяти, хто, шукаючи, знайде, повірить, спостерігатиме, любитиме, триматиме, щоб передати комусь потім...
Сідай поруч. Дивися. Це тобі. Це твоє. Тепер ти також. Твої руки теплі, а очі світяться. Тиха радість зупиняє час. Тепер – ми. Хоч і кожен окремо, бо інакше не можна. Приходимо окремо та йдемо окремо... Але через потребу ділитися об’єднуємося у скарбах – любові, доброті, милосерді, щирості... Об’єднавшись, перебуваємо в повноті.
02.08.15