2, 1 Другий етап. Дранг нах

                Влітку 1941 року доля Москви не вперший і не в останній раз вирішувалась в Україні. Про це й піде мова, отже:
               
                Вся без винятку історія Росії відзначена віхами «братської дружби і доброзичливості» до сусідніх народів. Росія «добровільно» зі зброєю в руках захоплювала чужі землі, а корінні народи завойованих земель перетворювала в своїх «братів», депортуючи їх в Сибір, і вселяючи в їх будинки псів двоногих із Росії. «Добра воля» завжди виходила від російських людей, котрі споконвіку звикли грабувати, красти і вбивати, тому «добровільно». А зі зброєю в руках, тому що, народи і нації не бажали приймати російську «добру волю». Поневолені Росією народи ставали «братами», тому що Росія могла тільки «брати» у поневолених народів все, що Росії треба, несучи натомість смерть національним культурам.

                «Величезну і могутню» Фінляндію «слабка і маленька» Росія напередодні Великої Вітчизняної Війни перемогти не змогла. Не змогла Росія перетворити фінів у «братів».

                Читачам буде корисно дізнатися істинне значення «ісконно руського» слова «брат». Слово «брат» має походження від галльського слова «braceiro» - чорнороб.

                Росія початком Другої Світової Війни вважає 1 вересня 1939 року, коли німецькі війська почали окуповувати Польщу. Німці почали окуповувати Польщу, а Росія теж посунула свої війська в Польщу, але не з метою захисту поляків від німецької агресії, а для того, щоб і собі відірвати від Польщі території й приєднати їх собі.

                Зіткнення Червоної Армії з німецькими військами у Польщі в 1939 році закінчилися невеликими боями та в справжню війну не переросли. Фюрери берлінський та московський Польщу поділили. Так з'явилися в Росії нові території: Західна Білорусія і Західна Україна.

                Польську армію Росія роззброїла і розквартирувала в Середній Азії, а більше двох тисяч польських офіцерів, незадоволених тим, що їх позбавили можливості битися з німцями за визволення своєї Батьківщини, Червона Армія перестріляла в лісі біля Смоленська.

                По закінченню бойових дій у Польщі, Росія, відповідно до угоди з Гітлером, сконцентрувала свої війська в Середній Азії, готуючись захопити Іран.

                Захопивши нові території, Росія негайно приступала до анексії захоплених земель, але робилося це тихо і непомітно для світової спільноти. Це питання вирішувалося дуже просто – депортувались корінні народи в Сибір і на Далекий Схід, а в спорожнілі будинки вселялися «ду-у-у-у-же мирні» російські люди.

                Одного разу Бабіч Олександр прийшов додому з роботи і сказав дружині:
                – Мені запропонували переїхати жити в Західну Україну. Нам дадуть будинок, господарство і багато грошей. Поїдемо?
                – Ти що, з глузду з'їхав?! - вигукнула Ївга, - Там же люди живуть зі своїми звичаями, традиціями, своєю культурою, своїми порядками і своїми моральними законами. Будинок тобі дадуть чужий, з якого виселять невинних місцевих жителів. Ти приїдеш туди як окупант, будеш жити у чужому дворі і в чужому краю. Ти будеш вчити їх жити по російським законам? Вони тебе кликали до себе? Кличуть до себе чужинців тільки зрадники своєї нації. Ти хочеш, щоб вбили тебе, мене і нашого сина? Кишки наші вони розтягнуть по верхівках дерев і будуть праві. Не бери приклад з російського свинства. Не господарюй: ні в чужому будинку, ні в чужому дворі, ні в чужій країні. Живи на своїй землі і їж свій хліб. Не порушуй закони Неба!


                В зимову пору 1941 року на шахті «17-17 біс» на сортуванні вугілля працювали жінки. Вони руками вибирали з вугілля породу. Сортували вугілля на естакаді, на великій висоті над землею. Поручні, котрими був огороджений майданчик сортування, були зламані, а в ожеледь одна жінка впала з цього майданчика на землю і загинула.

                Слідчою комісією було встановлено, що начальник цеху за день до цієї події подав заявку на ремонт поручнів, але вони не були відремонтовані. Висновок комісії:
                «Начальник цеху не винен, а винен головний інженер за те, що не була своєчасно виконана заявка на ремонт поручнів».

                Судили головного інженера шахти, Івана Юхимовича Мухіна, за недбалість. Йому присудили два роки таборів і відправили в Сибір.

                Влітку 1941 року рідна сестра Бабіча Олександра, Валентина Корніївна, народила від Івана Юхимовича Мухіна дочку Ніну. Під час війни зв'язок з Іваном Юхимовичем був втрачений – він без вісті пропав. Лише в 1960 році надійшли відомості про те, що Іван Юхимович після війни жив і працював у місті Новошахтинськ, Ростовської області, де і був похований після смерті. У Новошахтинську у Івана Юхимовича Мухіна була нова родина і була народжена від нього донька, ім'я якої мені невідомо.


                Перша половина 1941 року. Росія швидкими темпами готується до нової війни. Збільшується виробництво зброї. В місті Сталіно, на селищі Рутченково, біля рудоремонтного заводу, поруч із цвинтарем високим дощаним парканом була обгороджена невелика територія. Там постійно чути було постріли. Люди говорили, що там проводиться випробування нової зброї.

                Друга Світова Війна давно вже крокувала по Європі та Африці - настала черга й Росії вступити в цю гігантську м'ясорубку. Німецькі війська 22 червня 1941 року переможним маршем рушили на Москву.


                Читачу-скептику і шанувальнику русизму я пропоную читати зведення Радянського інформбюро, озброївшись мапою, і день за днем відзначати прапорцями зміни лінії фронту, щоб прояснилася істина, а не історія війни в інтерпретації московських псів.

                Отже:
                У шостий день війни (28 червня 1941 року) від початку бойових дій проти СРСР був окупований німцями Мінськ. Житомир окупований німцями 6 липня. Місто Орша захоплений німцями 13 липня, а Смоленськ - 29 липня 1941 року. До Москви, як кажуть, «рукою подати», але...!

                Але в Україні до цього часу німці ще не змогли досягти берегів Дніпра. Чому?! Ймовірно тому, що в Україні живуть «українці-зрадники», як їх називають московські пси.

                Чому німці, захопивши Смоленськ, припинили наступ на Москву? Мопсовські політологи стверджують:
                «В районє города проісходіло Смолєнскоє сражєніє 1941 г., задєржавшєє на три мєсяца наступлєніє нєм.- фаш. войск на Москву» (БСЭ).


                А що ж відбувалося насправді? Німецька Група Армій «Центр» була моторизованою і потужною, а залишки радянських військ, які знаходилися між Смоленськом і Москвою, були нечисленними і здебільшого піхотними. Але що ж, у такому разі, змусило німців відмовитися від початкового плану захоплення Москви? Що?!


                В той історичний момент лінія фронту була занадто зігнута і розтягнута, а це створювало німцям великі труднощі при передислокації військ. Також було неприйнятне військовою тактикою розосередження живої сили і техніки. До того ж, і стратегічна кон'юнктура для німців була досить таки неприємною.

                Бо:
                Німецькі війська «топталися» між Житомиром і Києвом, а це знаходилося на правому фланзі німецької Групи Армій «Центр» і глибоко в її тилу, звідки ударом на північ радянські війська могли б вийти до Балтійського моря, оточивши при цьому Групу Армій «Центр» і північне угруповання німецьких військ.
                Німецька Група Армій «Центр», захопивши Смоленськ, змушена була розвернутися на 90 градусів і рушити на південь, на Україну.


                Від самого Смоленська і до урочища Чорнухи, яке знаходиться південніше районного центру Лохвиця, Полтавської області, з важкими боями відступав командир батареї 120-ти міліметрових гаубиць, старший лейтенант Петров. Службу в Радянській Армії він закінчить в званні генерал-лейтенанта артилерії і напише книгу про цю ганебну для Росії сторінку історії.

                Книга ця була надрукована під час «хрущовської відлиги». Тоді ж, за Хрущова, і після нього, книги друкувалися, створюючи враження «свободи слова», але слідом за книгами в книгарні від місцевих партійних органів надходили списки книг, котрі повинні вилучатися з продажу. Мені і моїм друзям треба було мати хороших знайомих в книжкових магазинах, щоб таємно купувати такі книги. Офіційно ці книги не були заборонені, але мати їх у власній бібліотеці було небезпечно.


                Ну, а що ж, радянські військові резерви? Які вони, і де перебували? У Середній Азії перебувала роззброєна польська армія та радянські війська, котрі були підготовлені для вторгнення в Іран у відповідності з договором Москви з Берліном.

                Якби Москва не роззброїла польську армію і залишила її в лісах Білорусі, то німцям не вдалося б захопити навіть Мінськ. Але і тоді, коли німецька Група Армій «Центр» з боями віддалялася від Смоленська в напрямку на Брянськ–Чернігів–Прилуки, не все ще було втрачено.


                Глибоко в німецькому тилу, на захід від Києва, перебувала потужне армійське угруповання Червоної Армії і армія українських націоналістів. Москві досить було перекинути в район Житомира війська з Середньої Азії, підготовлені для вторгнення в Іран, а так само озброїти і перекинути сюди ж із Середньої Азії польську Армію Крайову, як становище на фронтах докорінно змінилося б. Ось тоді можна було б ударом з півдня на північ вийти до Балтійського моря і оточити німецьку Групу Армій «Центр». Тоді війна закінчилася б досить швидко і не з такими кривавими наслідками.


                Озброїти Армію Крайову, або залишити їй же її зброю, значить визнати право Польщі на самовизначення. Визнання армії українських націоналістів теж веде до визнання права України на самовизначення.


                Можна було б перекинути в цей вигідний для Москви район бойових дій тільки Червону Армію із Середньої Азії, але тоді доведеться відмовитися від захоплення Ірану. Відмовитися від захоплення чужої території? Але ж тоді росіяни не будуть росіянами! Захоплювати чужі землі треба в будь-якому випадку, а багатомільйонне скопище аморального інтеркодла «пережує» й «перетравить» німецьку армію, як свого часу це було зроблено з армією Наполеона.


                Наступаючи від Смоленська на південь, на Україну, німці вирівнювали лінію фронту, по черзі захоплюючи населені пункти: Гомель - 19 серпня, Черкаси - 22 серпня, Дніпропетровськ - 25 серпня, Кременчук - 3 вересня, Чернігів - 9 вересня, Київ - 20 вересня, Запоріжжя - 4 жовтня, Брянськ - 6 жовтня, Суми - 10 жовтня, Полтаву - 18 жовтня, Харків - 24 жовтня. Генштаб Червоної Армії мав досить багато часу для того щоб підготувати, хоч яку-не-будь оборону Москви.


                В місті Запоріжжя стояла армія генерала Смірнова. Вона повинна була захищати Дніпрогес до «останнього солдата», щоб не знеструмити електроенергією промисловий Донбас.

                Німецькі війська форсували ріку Дніпро в районі міста Черкаси і рушили на північ, назустріч німецькій Групі Армій Центр. Тепер захищати Київ було безглуздо. Червона Армія відступила з Києва, а в урочищі Чорнухи вона була оточена і знищена. Тут героїчно загинув Кривоніс.

                Закінчивши цю операцію, німецька армія розгорнулося широким фронтом і, майже без опору пішла на північ, схід і південь.

                Від урочища Чорнухи бронетанкова армія Манштейна пішла на південь, на Пологи і перерізала високовольтні лінії електропостачання  із Запоріжжя в Донбас. Донбас був знеструмлений, а генералу Смірнову захищати Дніпрогес вже не було сенсу.

                Армія Смірнова з боями стала пробиватися на схід, намагаючись вийти з оточення. Сталін за генералом Смірновим надіслав літак, але Смірнов кинути армію напризволяще відмовився, заявивши: «Генерал без армії, що кавалерист без коня».


                З важкими боями, щодня втрачаючи живу силу і техніку, армія Смірнова пробивалася на Пологи, і далі, до райцентру Куйбишеве. До селища Куйбишеве їм вдалося дійти, але 5 кілометрів, котрі залишились до залізничної станції Царе-Костянтинівка (нині Комиш-Зоря), вони пройти не змогли, бо їм перегородила шлях бронетанкова колона німців.

                Виснажена, нечисленна армія Смирнова змушена була повернула на південь, на Бердянськ, і змогла пройти лише кілька кілометрів до Більмак-Могили. Тут стався останній бій армії Смірнова.


                Німці – люди цивілізовані. Вони з повагою ставляться до законів, правил, інструкцій, розпоряджень і неухильно їх виконують. Кожну операцію з оточення військ противника німці планували заздалегідь. Як правило, німці оточували ворога не в населених пунктах, де були б великі втрати в живій силі і техніці, а також постраждало б мирне населення, і наносився збиток народному господарству. Оточення і знищення противника німці проводили в невигідних для противника польових умовах.


                Останній бій закінчився швидко. Генерал Смірнов загинув разом з двома офіцерами, лежачи за кулеметом і відстрілюючись. Поранених бійців-червоноармійців німці віддали на лікування місцевим жителям, попередньо видавши їм перепустки. Живим полоненим червоноармійцям, німці теж видали перепустки і відпустили їх на волю, попередивши, що полонені червоноармійці не українського походження повинні протягом місяця покинути Україну. В іншому випадку вони будуть відправлені в концтабори.

                На цьому етапі війни з Радянською Росією німці воювали з росіянами-завойовниками, але не з поневоленими Росією народами. Всіх загиблих радянських солдатів німці поховали у братських могилах, а генерала Смірнова поховали в окремій могилі з військовими почестями і з салютом. Німці зробили і поставили генералові Смірнову дерев'яний пам'ятник. Під час похорону був проведений мітинг. Після війни радянська влада перепоховала тіло генерала Смірнова в сусіднє село, і назвала це село Смірновка.

                Після похорону Смірнова одна частина німецької армії пішла на схід до залізничної станції Царе-Константинівка, а звідти по хорошій дорозі пішла на південь, на Благовіщенку, Білоцерківку, Бердянськ. Інша частина німецької армії від Більмак-Могили пішла прямою дорогою на Бердянськ.


                Між Царе-Константинівкою і селом Благовіщенка кілька сотень метрів порожнього простору. За Благовіщенкою розташоване село Білоцерківка. Між цими селами немає порожнього простору. Тільки по дорожньому вказівнику можна визначити, що ти вже йдеш по вулиці іншого села. У загальній складності два села простягнулися більш ніж на 14 кілометрів. Тут хороша, вимощена бруківкою дорога на Бердянськ. Німці широкою колоною рухалися по цій дорозі. Місцеві жителі розповіли мені те, що я оповідаю читачам.


                Німці рухалися по дорозі в чотири ряди. У першому ряду йшла бронетехніка. У другому ряду – автомашини з вантажем і солдатами. У третьому ряду їхали підводи, а в четвертому – мотоциклісти та велосипедисти. В середині села Білоцерківка дорога під прямим кутом повертає на захід, опускається до річки Берда і перетинає її, а на правому березі річки дорога повертає на південь і йде у степ, на село Берестове і місто Бердянськ.


                Коли німецька колона підійшла до першого повороту, її обстріляли з близького кургану. Обстріляли з ротного міномета і великокаліберного кулемета. З самохідних гарматних установок і танкових гармат німці накрили курган щільним артилерійським вогнем. Стрільба з кургану припинилася. Коли німці підійшли до кургану, то виявили там тіла п'ятьох загиблих червоноармійців. Німці зібрали своїх солдатів, викопали братську могилу, провели мітинг і під рушничний салют поховали героїв.


                Німці гідно відзначили подвиг цих героїв і подвиг генерала Смірнова. А де ж «справедлива, гуманна» Росія? Чому подвиги цих та інших героїв невідомі росіянам? Чи не тому, що Росія виглядала б непривабливо, бо ці герої захищали не Росію! Вони захищали СВІЙ народ, СВОЮ землю, і СВОЇ родини. Для них Росія була таким же окупантом, як і Німеччина.


                Про те, як загинув генерал Смірнов і як німці поховали його; про те, як німці ховали в селі Білоцерківка загиблих червоноармійців і про те, що полоненим червоноармійцям німці видали перепустки і відпустили їх на свободу, я багато разів чув від місцевих жителів, бо в цих місцях пройшло моє дитинство.


                А ось ще одна сторінка історії:
                Першого вересня 1941 року Червона Армія окупувала північний Іран, але весь Іран окупувати не вдалося, бо англійська розвідка виявилася на висоті. Англійські війська були готові до цього вторгнення, і з півдня, захопивши більшу частину Ірану, вони не надали можливості російським свиням «помити брудні лапи в Індійському Океані».

                Як бачите, Росія не цінує життя своїх громадян, знаючи, що вони своїми тілами перекриють шлях ворогові. Нащадки Рюриковичів, як були варягами-ворогами для венетів, так і залишилися ними. У багатьох нинішніх європейських мовах слово «вар» означає: «війну», «грабіж». Звідси і слова «варвар», «варяг», «ворог» та інші. Подивіться, як живуть москвичі і як живуть інші громадяни Росії. Ви давно вже не венети, ви давно вже «русскіє» - річ, приналежність русів-варягів. Русскій – не іменник, а прикметник (прілагатєльноє), який можна прикласти (пріложіть) до назви будь-якої тварини.


                Головна відмінність народів, поневолених варягами, від цивілізованих народів Західної Європи знаходиться на рівні ментальності, в досвіді таких сфер Буття, якими оперують розумові процесори представників цих народів.


                Тема «Про інформаційні поля сфер Буття, в яких оперують процесори розумних істот» буде в широкому форматі розкрита в наступних книгах «Культ Істини», але початок цієї теми ми зараз трохи розглянемо:

                «Цивілізовані народи керуються кінцевим результатом своїх дій в майбутньому, бо чим далі в майбутнє заглядає людина, тим вона мудріша. Мудрий господар береже  робочу худобу і піклується про її здоров'я, бо від цього залежить добробут господаря і його найближче майбутнє. Але, як правило, люди стають мудрими в тих географічних місцях, де природні ресурси не вражають багатством. Для прикладу можна взяти Німеччину і Японію. Зате у географічних місцях, в яких природні ресурси багаті, люди, як правило, не відрізняються ментальністю від свиней, скрізь і в усьому проявляючи безгосподарність і безладність.

                Пролетарі і солдати – теж робоча худоба для експлуататора. Про ментальність англійців говорять перші закони, прийняті майже 300 років тому англійським парламентом після буржуазної революції. Я не буду їх перераховувати, але наведу один з цих законів, висловивши його своїми словами: «Тривалість часу між прийомами їжі робочою людиною не повинна перевищувати чотирьох годин».


                Німці, англійці і американці бережуть своїх солдатів, посилаючи їх в атаку тільки після ретельного бомбардування ворожої території. У Росії все навпаки, бо біомаса росіян величезна і невичерпна, тому можна не витрачати гроші на виробництво військової техніки, а перемагати супротивника «гарматним м'ясом».


                А яке далеке майбутнє у західних європейців і росіян-азопейців? Повноцінний чоловік вчиться на чужих та власних помилках, а в процесі навчання він набуває статусу мудрої людини. Неповноцінний же чоловік вчиться на досвіді перемог своїх і чужих, уникаючи навіть думати про свої поразки і помилки, і таким же чином він навчає і своїх потомків. Тому в російських військових навчальних закладах і в російській збоченій історії розглядаються виключно російські перемоги, які завжди були досягнуті ціною величезних людських жертв. Тому й співається в одній любимій мопсам пісні про Перемогу: «Ми за цєной нє постоім». А все тому, що руси командують, а руські пси виконують команди, ну а псів нікому не шкода.


                Ну а все ж, яке майбутнє у росіян? Російська людина не в змозі знайти правильну відповідь на це питання з-за своєї низькопробної ментальності, але європеєць відповість без затримки: «А ви, самі, не можете збагнути, яке майбутнє може бути у біомаси? Адже біомаса не може сама собою керувати, не може дати собі раду».


                Закон циклічності, який в даний історичний час називають «резонансним явищем», підпорядковується хвильовій теорії. Алгоритм будь-якої події повторюється в часі з згасаючими або зростаючими коливаннями. Хвиля створила Всесвіт. На принципі хвилі виникають всі події. Якщо ви кинете камінь у воду, то виникне хвиля. За першою хвилею піде друга хвиля, породжена першою хвилею. За другою хвилею підуть наступні, дочірні хвилі. На згасаючих коливаннях вода поступово заспокоїться.

                За цим принципом розвиваються всі події. Загальний алгоритм зростаючих і згасаючих коливань буде відповідати кривій алгоритму першої хвилі. Це закономірний розвиток усіх подій, тому епохи людської історії теж повторюються.

                Наприклад:
                У Росії не було армії, здатної зупинити Наполеона на кордоні з Польщею і погнати його в рідні пенати – до берегів Атлантичного океану? Була! В той час, коли Наполеон рухався до Москви, російська армія вела загарбницьку війну у Фінляндії, в Швеції та в Закавказзі. В той час, коли Наполеон відпочивав у Кремлі, Росія приєднала до себе Фінляндію і Закавказзя, підписавши мирну угоду зі Швецією і Персією. Наполеон почав війну проти Росії в надії на перемогу лише тому, що він сподівався воювати з російською армією, але не з мирним населенням. Наполеон сподівався на перемогу ще й тому, що Росія в той історичний час вже воювала на двох фронтах проти Персії та Швеції. Наполеон програв битву не з російською армією, а з народом, і вигнаний він був із Росії простими людьми, котрі вже забули про те, що вони – венеди, а не «русскіе люді».


                В той час, коли Росія тисячами ховала в братських могилах захисників Севастополя, загиблих у Кримській війні 1853-56 рр. з об'єднаними військами турків, французів і англійців, Москва збагатилася, захопивши Аляску, частину Каліфорнії, Далекий Схід, а потім ще й Пекін. До всього іншого, на Гавайських островах Росія придбала острів, названий на честь купця Баранова. Про все це російська офіційна історія замовчує. Якби приховувані від народу крупиці історії вивчалися в школах та інститутах, тоді перед народами Росії відкрилося б справжнє обличчя віртуального Звіра, правлячого з Кремля багатостраждальним народом. Кров людська і людські життя ніколи в історії Росії не мали цінності.


                Є ще й інші причини, за якими розвивалися всі ці події. Вони знаходяться в глибинах нашої Галактики, але про них я буду говорити в іншій книзі. Людство вважає, що Космос психічно однорідний, або як такий, у якого не може бути ніякої психіки, але це не так.

                У Всесвіті йде безкомпромісна війна між представниками Світу Безсмертя і силами Пітьми. Не всі люди знають про те, що вони активно беруть участь у цій війні, а вже про те, на якій стороні вони воюють, навіть гадки не мають.

                На превеликий жаль!
                Бо представники інтернаціональних спільнот – ярі союзники Пітьми (тьми – по російському), Пітьма, про яку в Біблії говориться: «Тьма, которая єсть істінний свєт чєловєков». «Яких чєловєков?» - над цим питанням нехай поміркує читач, згадавши криваві хрестові походи і сотні тисяч людських душ, спалених на християнських вогнищах.