***

 Божевілля,чи існує справді воно?
Чи може воно лиш відносне?
Може ми втратили глузд вже давно?
А тепер будуємо теорії злосні?
Може «малих» людей не буває?
Може всі ми малі,божевільні?
Кожен вірить своєму,та правди не знає,
Може не слід рахувати години?
Кожен має свій маленький світ,
Свій ідеальний світ людини
До людей прислухатися слід
Та й буде у всіх світ єдиний.
Іноді ми людей не помічаєм,
Байдужі не вслухаємось до них
І така людина зникає,
У свій маленький,дивний світ.
Зникає в словах,чорнилах,паперах,
Бо вони вислухають,допоможуть,не проженуть
І зникають люди в атмосферах
Тих,хто їх справді не підведуть.
Стають вони зовсім маленькі ,
Я не про зріст говорю,
Стають,наче миші сіренькі,
Зовсім зникають в записку свою.
І на стільки вони там зникають,
Що втрачають весь світ,свій глузд,
І провину у цьому усі мають,
Що людей усіх від себе женуть.
А ми байдужі до чужого лиха,
Сліпі до чужої біди,
глухі,коли людина на допомогу клика,
Виправдовуючись: «у нас справи свої»
Ми один одного нищім,
Байдужі до всього ми,
Ділим усіх на «малих» і «вищіх»,
Але кличемось людьми…
Ми власноруч інших руйнуєм,
І зникають люди в «маленькі світи»,
«Самашедші» - ми їх іменуєм,
«Ніхто» - їх кличемо ми…
А самі ж про ідеали мріємо,
І гордо кличимось людьми,
У своїх «маленьких світах» старіємо,
Може і є божевільні всі ми?