Журба осіння – немов делірій,
Хоча й без участі алкоголю.
Думок лелеки летять у вирій,
У теплу пам'ять на крилах болю.
Із хмар, мов злива, проллється відчай,
Ти спробуй, витримай ті тортури.
Той сум - прискіпливий, наче слідчий
Із обласної прокуратури.
Уже жовтнева та самота
Серця жбурля у німе багаття.
Тепер я знаю – ти саме та,
Чиє ім’я – наче з вуст прокляття.
Несу твій образ – немовби хрест.
Тебе окутую барвінково.
Моя Голгофа, мій Еверест,
Моє предсмертне останнє слово.
Журба осiння - немов делiрiй
© Copyright: Андрей Кд Лаврик, 2015
Свидетельство о публикации №215090300765
Свидетельство о публикации №215090300765
Рецензии
