108 -аоум-

У мисці груші. За вікном дощі. Повидло в банці. Дві оси, нещасні бранці, вхопивши цукру, тицяють у шибку, дзижчать дурненькі. Куди ви? Там сльота. Вже кілька діб, то ллє, як і з відра, то сієтьця, то капає за комір нещасним привидам та самовидцям з п'ятої планети.

Часами думаю: "от де ти нині, у яких світах? сидиш у коцику повитий, малюєш акварелі, читаєш хайку, медитуєш на вогонь та сниш і кури бачиш нетутешні".

Ось скрипнули сінешні двері. Хазяйка молоко принесла. Мабуть козине, тепле. Буде цвіркотіти до сьомої години. Про діти, про дурного мужа, що десь завіявся на заробітки до данців. Я знов прикинуся тупим, заглибленим в книжки та споглядання хмар. НЕ помічатиму, як розпиратимуть від млості її кофтину розпашілі перса.

Зітхне вона і я зітхну. Я посміхнуся кутиками вуст. Не час. Іди, небого. Потім, потім. О, ні, я цього не скажу. Слова людину надто ранять.

Вона піде. Я випущу в кватирку ос. Зварю густого шоколаду. Опівночі скінчиться дощ. Земля розвидниться для зір. Я вийду в левади, скупаюся в росі. Розкину руки. Обличчям повернусь на захід. Хрестом стоятиму одразу в трьох світах.

Аллах Акбар! Христос Вескрес! ОМ! Харе Крішна!


Рецензии