Голошение

В) ГОЛОШЕНИЕ

   Завершает семейно-обрядовый цикл голошение над покойником. Его образец, “Ой Васю,Васю, встань!”, был записан мною совместно с Ярославом Петровичем Мироненко у Веры Григорьевны Епурь в селе Дану в 1978 году.В соответствии с традицией в этом произведении воспроизводятся все подробности трагического дня гибели оплакиваемого человека.(“В земле наши корни”, стр.стр.223-226). В этом произведении отражен реальный случай, все имена –реальны.

Ой Васю, Васю, встань!
Бо ти як, Васю, рано виїхав,
Та мама ворота втворяла,
І, та ти як виїхав та мамі “досвіданя” сказав.
І ти як виїхав та нічого та не казау,
А тепер, наверно, Вася, чувствовау,
Лиш мамі не казау, не додавау.

Як ти увесь день са катау,
А на другий день прийшли – мамі сказали.
Та не знали як казати,
І, бо як прийшла Ніна, сестра.
Та застала ворота втворені.

Та казала:-Мамо,мамо, чо ворота не запираєте?
А мама казала шо:- Не затворяю – Васі чекаю.
А вона казала: -Ой, мамо, мамо, Васі нема.
А мама тоді з роботоу в руках
Та присіла, начала плакати.

Ой та казала:-Васю, Васю, так ти маму не слухау,
Бо мама просила та й казала:-
Шо ти, Васю, поменче їдь.

А ти, Васю, мамі казау у четвер,
Шо: -Мамо, мамо, це машина – моя смерть,
Бо як не  удома та у дорозі.
А у суботу прийшли та сказали...

Ай, то мама дуже плакала, та й казала,
Шо Колі не бачела й не чула,
Ніхто не знау де він пропау.
Ой, бо Колю на фронті убили,
Та не знали, чи на воді, чи на сухій земні,
А ти,Васю, та уже у Глодянах пропау,
Та мамі  й слова не сказау.

Ой мама виглядала та й чекала,
І та не знала з котрої сторони вислухати,
А тепер буде са причувати.

Бо відки машина їде – мама вислухає та чекає,
А Вася пішоу, та й нема,
Та штири сутки по часовнях лежау-лежау,
А дудому як принесли,
Та лиш на часок у хату  внесли,
І а вся родина са зійшла, та побачіла,
Та розпрощалиса.

Ой та розвернули, та на машину назад поклали,
Та як виїхали, та дуже мамка кричала,
Бо дуже сумно та й пусто се лишає у городі...
Ой, бо вона старенька, та й не годна,
І та й не має хто йї доглядати,
Та не має хто йї спитати.

А ти, Васю, ходиу та за ню добивау
І, та відки приїдеш та скажеш:
-Я уже,мамо, був та зробиу діло,-
А тепер – хто буде казати ?

Ой, Васю, Васю, бо мама девіть день до тебе на гріб ходе,
А ти не встанеш, не завгориш,
І ні слова не скажеш,
Бо вна всю дорожку питала,
Як ти кричау та боліло тебе,
І, та ніхто водички тобі не подау,
Та ніхто ж тебе не спитау.
Ой дуже тяженько ти свою жизню марнувау,
Забиу ніжки, не міг ходити-ходити,
А тепер – зоусім нема,
Та мого синочка немає уже...