Миша i ластiвка. Басня

Жило собі маленьке мишеня...
Було воно сміливе, та кмітливе,
І мріяло коли-небудь відкрити,
Для себе інший світ, і полетіти...
Не маючи можливості такої,
Зусилля прикладая над собою,
Дивитися на чарівних лелек -
Що мешкали туто, неподалек,
Збиралося на пагорби круті
Здіїснити мрію, з думкой на меті...
Над пагорбом тім ластівка кружляла,
Пабчивши маленьке мишеня -
З небес до нього раптом завітала:
- Чого сумуєш , сіра метушня?
- Оце, дивлюся - каже сіромаха,-
Що ти така, собою - невеличка птаха,
Літаєш над землей, неподалек,
І нижче, навіть, за отiх лелек...
- Та що ти, сіре, тут таке верзеш !!?
Лелеки вище ? - Розсмішиш! Егеж!
Якщо здіймуся до небес, я, нині -
То буде видно, навіть море синє !
- А як же мені знати ? - миша кажить,
- Твого я "фрака" не побачу навiть!
Та ластівка їй так відповідала :
- Якщо тобі і слів моїх вже мало ,
То думаю, сміливості твоєї -
Не вистачить, здійнятися над землею,
Зі мною разом, в небо політити ,
Якщо не будеш дуже ти тремтіти !
- Не буду ! - дзвінко каже мишеня.
Неси мене до моря навмання!
__________
Мораль тієї басні визначала,
Що тільки мрії - буде вам замало,
Але, якщо надмірно захотіти -
Можливо навіть - в небо полетіти !