Минае...

Від сивини, в очах твоїх, холодні роси,
Бо, вже давно змінилося моє життя,
І по щокам моїм, побігли, гіркі сльози,
Нехай, бо розуміння в тіїх очах нема.
Ти обіймеш, скажеш - заспокійся,
Все добре, мені вже не болить,
Але, не зміниться те жовте листя,
Бо, осінь, ця на дворі, давно стоїть.
Тепер, мені від слів твоїх, не зігрітись,
Холодний сором в душі димить,
Я, не зуміла тебе дочекатись,
Забула, ту нашу зустріч, чудову мить.
Ті карі очі, вуста солодкі...
Минає час, в сонці літа згоріли,
Запамяталися, лише, ті ночі,
Без тебе, ночі, що за вікном стояли.
Стояли, потім на коліна впали,
Бо, сил стояти, вже не було,
Ось так, мене, як ту тополю, і зламали,
Посивіло, обвітрило лице, тай прошло.
Пройшло, мені вже не болить,
Як і тобі, від довгої розлуки,
Була та осінь, хай вона горить,
Палає, жовтим листям, ті муки...
Ти йди, бо сивину мою вже не скрасиш,
Давно змінилося наше життя,
І сльози ті, гіркі, ти не розрадиш,
Бо розуміння, в тіїх очах, нема.