Чому вуста твої холодні?
Чому в очах нема життя?
Чому, це тіло, зупинилося, заклякло?
І, шляхом, стала, ця сира земля.
Нема куди іти, скінчилася дорога?
Чи, мабуть сил нема більше іти?
Ні. Душа стомилася, краще до Бога,
Піти і не згоріти в почутті.
Тепер, нехай, над тілом, вітер шепоче,
- Моє дитя, мабуть ти спиш?
Холодна ніч, прикриє твої очі,
Тепер, ти більше, ніж змовчиш.
До сміху, байдуже, тобі тепер
До слів пекучих, до любові...
До того материнського тепла.
І всі пісні ті колискові,
Були покинуті в діях гріха.
Тепер не треба думати про долю,
Шукати, правельний, для себе, шлях,
Не треба битись з розумом і головою,
І бачити, не розуміння близьких, в очах.
Твоя молитва, вже не святая,
Бо очі, не узріють Бога,
В тіїх очах більше життя не має,
І в тілі, твоя Душа, була небога.
Чому?
© Copyright: Ксения Шубенко Счастье, 2015
Свидетельство о публикации №215092601456
Свидетельство о публикации №215092601456
Рецензии