Уривками думок

Моє его нагадує психічноневрівноваженого паралітика-маніяка. Іноді я просто офігіваю від його думок. Це ж нормально, що ми спілкуємось і воно має своє власне ім’я. В моїй, життям побитій, підсвідомості виникають такі картини, що вагітним дітям похилого віку з слабкою психікою краще не бачити такого. То плюшеві ведмедики анархісти з стальними булавами воюють з вогняними феями з планети Ібен-Мухамед. То Леді Качка в своєму садо-мазо костюмчику весело збирає квіточки мухоловки на цвинтарі. І це ще норма. Чим далі в ліс - тим більше психоделіки. Можливо мені час підсісти на наркотики і це все припиниться. Хоча іноді це весело, блукати світами, які живуть в твоїй голові за руку з его і маленьким собачкою-каннібалом. Тому я вирішила записувати свої думки, щоб хоч якось навести лад в своєму казанку.
Найбільше думками бомбить в метро. Коли ти ледь знаходиш вільне місце, падаєш на нього і залишаєшся з собою наодинці. Змучений мозок не в силах запам'ятати всього. Але ти не здаєшся і намагаєшся щось записати. Невдале і негарне. Як твій стан в кінці дня. Проте досі живе і непокоїть. А ти що ? Час виходити. І ти поспішаєш кудись по важливих справах і навіть не встигаєш осягнути всього, що тільки но промайнуло в голові.
Я сиділа на безіменній зупинці великого міста. Мої плечі турботливо обіймав холодний бетон стіни. Пальці нервово намагались підкурити. Тривога била по ключицям. Гулкі удари заглушали все навколо. Є тільки ти і твій вибір, а ще куча проблем, що впадуть на твою голову. Найкраще відділяє від цього гостра сокира, прямо в шию, десь між ключицями і гоструватим підборіддям. Або куля у скроню, де пульсує синювата венка. Червоні квіти у волоссі кольору смоли. Скажи мені це маки? Не йди. Тримай мене за руку. Чуєш шум? То здається наш потяг поїхав.
Ви ніколи не задумувались, що було б, якби ми могли літати? Подібно до птахів, які крилами торкають сонця. У мене є свій варіант розвитку подій. Якби нам було даровані крила, ми б їх не цінували. Хворіли б на пташиний грип і, певно, несли б яйця. Намагались би їх сховати, ходили б пішки. Це завелика свобода за нас. З умиротворенням стояли б в черзі на обрізання крил, покірно б складали їх при вільному падінні з тридцятого поверху. Ми б не літали, нам би не дозволили. Одиниці намагались би розправити обрізані крила, але ж з такими не політаєш так високо як хотілось би, зате саме так як потрібно.
Десь о третій годині ночі ти починаєш розуміти, що майже всі ідеї втрачені, розгублені в часі, розсипані десь між ліжком і роботою. Там їм і місце. Мені не зібрати всього до купи. Але я постараюсь. Почнемо з малого.
Перша крупинка.
Поховані заживо. В стіну склепу вмуровані. Без права на життя і свободу. Полонені її величності Смерті. Стривожені. З пальцями об стіни стесаними. Очі виплакані, зуби зціплені. Почуття ніби вимкнені. Усе летить у забуття. Прах до праху, кістки до кісток. Не переплутати.
Друга крупинка.
Скорені й замучені. В повну чашу досипані. Не за гроші куплені і чужим даровані. Без роду і племені. З сльозами народжені. З муками, з ненавистю. З щастям, з пороками. Живуть і літають, ще вище ніж космос. Я їх ледь торкаюсь. Наосліп.
Третя крупинка.
Терпкі і розкуті. Під вечір сп’янілі. Трохи незграбні і зацьковані. Скарбами не названі, на берег холодний викинуті. Свіжі, ледь прохолодні й колючі. Без місця в будь-яких світах. Розгублені. Поміж сторінок розкидані. На жодних картах не відмічені. На небеса підняті і в дику прірву скинуті. Побиті, але ще живі.
Щоб нічого не забути, потрібно складати список справ на день – так вчили мене в школі. Якби я зробила це сьогодні, він би виглядав приблизно так:
Проснутись раненько. Створити реалістичну ілюзію, що все добре. Самій повірити, як в Бога. Одягнути найкращу свою маску: з посмішкою, розцяцьковану. Зібрати волю в кулак, силу вмістити в жменю. Рот на замок, ключ від нього в воду. Кричати не можна. Повторювати, що вже нічого не болить. Копирсатись в помийній ямі. Головне ж вижити, бо існування це прекрасне. Затулити обличчя руками і плакати. Відмовлятись від того , що ти людина.
Зміни. Все кругом не таке як вчора , ти дивишся чужим , відсутнім поглядом на світ і виявляється не таким. Це певного роду відступництво від ідеалу і принципів. Все гарне спотворилось , в одну прекрасну мить зникло. Вітром здуло. В голові хаос. Ти зрадник , відступник. Перевернув всі хрести в церкві ідеалів , спалив ікони , зламав віру. Ти змінився. Зрадив собі. Відступився. Ну і що ж ? Буде новий ідол. Нове поклоніння і відступництво. А ти і далі ламатимеш все в собі. Ти помилявся , ти такий молодий.