Сяючi скалки

                «Святий Патрік вигнав з Ірландії змій,
                але не зміг вигнати печаль із сердець ірландців.
                Серце ірландця - прозоре, наче димок, що розвіює вітер, крихке, як кристал.
                Падіння імперії і загибель мільйонів людей залишать його байдужим,
                але тремтіння листка на вітрі, крик диких гусей, або Місяць,
                що ллє промені на мовчазну затоку,
                можуть перетворити його в мільйони сяючих уламків.»
                (Робет Говард)

Край скляних сердець – Май Ео* –
Рівнина тисова,
Черства, сумна та інколи крісова,
Де камені танцюють колами
Свої танці шалених шаманів,
Де небо проколоте Круаханом
Не хоче крутитися-обертатися,
А тільки супиться і ображається
На цих танцюристів джиги,
Рудих швачок вітрил
Вітром зачесаних і розпатланих,
До гіркоти морем просолених
(А я то думав-гадав:
Чого ж вуста тамтешніх жінок
Гіркі та солоні**,
А ягоди на схилах черлені й солодкі,
А воно ж – тужлива пісня –
Та що серця розбиває на скалки,
А ми ті скалки – на дороги
Замість шутеру й бруківки –
Аби виблискували,
Коли ми світ за очі та цими дорогами,
Не вертаючись, не вертаючись)
А то вітер – у волинку хмар –
Така от музика,
А от хвилі – сірі до обрію –
Йди блукай, яко посуху,
Чи то під з вітрилом-крилом
У тумані птахом – пощезни,
А от вівці – кучеряві й зажурені –
Йди проповідуй.
Бехзхатько вічний –
Ірландець з Рівнини Тисової
З клану О’Ґара...

Заувага:
* - та ніяка вона не тисова (нині), і ніяка не рівнина, просто земля сумна та тверда. Камені там на надгробки добрі – що правда, то правда... Не тільки для мурів замкових і кляшторів – не тільки...

Ще заувага:
** - а жінки там всі руді і всі відьми. А якщо не відьми, то такі як Грайне Ні Майле (Grainne Ni Mhaille). Особливо на острові Олєн Акла.