Русалки, перелесники, перевізники, водяні, греблеві, лісові, польові, небіясники, де ви є нині сущі в глухо-німій моїй Україні? Сині промені, жовті лінії, кола_брязкальці по воді. Знаки голосом непромовленим подають очерет, лепеха, верболіз.
Скоро сутінки. Ви у скинії? У якім наметі з двох? Хтось покаже? Агов! Чи я знов не туди поліз? Луг мовчить із вільшиною, у калині спить лісовик. Плесо стишене. Що там коїться в глибині?
Ні. Не треба казок цих на ніч ні мені, ні тобі, нікому. Сорок рівних ударів серця за хвилину це -- не смерть, не життя, не кома. Рівне дихання, рівна лінія, світло падає ніби сніг вночі. Сон з руки наче хвостик кролика знов у нірку пірнув глуху.
Не русалка ти, не чарівниця. Я не хмарник, не чародій. Я записую сни, ти малюєш їх. В тілі Всесвіту ми ростемо впродовж віків. Нам ще жити і жити, мавонько. Чуєш, он -- бобер пливе...
108 -духи Землi-
© Copyright: Валентин Лученко, 2015
Свидетельство о публикации №215101601394
Свидетельство о публикации №215101601394
Рецензии
Скорее всего, мы просто разучились понимать, видеть, ощущать Силы Земли. Но они, несомненно, есть. Однажды я дней десять прожил совсем один в глухой тайге. Около пятисот километров до ближайшего города и около пятидесяти до самой ближней деревни. Я там многое увидел, услышал и понял. Но вкратце об этом не рассказать.
Евгений Рыбаченко 17.10.2015 00:56 • Заявить о нарушении
Евгений Рыбаченко 17.10.2015 00:56 • Заявить о нарушении