Дамкрат

    Вчора сижу на оборі, любуюсі роботов мого Дамкрата*, який замісто січкарні худобі жерти робит. Повім вам шчиро, жи Дамкрат сильно сі змінив. Як му осіню шмарклі з носа полізли, то я му дав калинову настоянку на бімбрі, той як си лиґнув стопідисєть, зразу перестало з носа сі лєти. Казав жи веснов обовізково “каліну пасадіт, уж больна настойка панравілась”...То я му кажу : Видиш, нелегал француватий, яка користь з калини, а з твої бєрьозкі шо ?
    О ! Сі дивлю до плоту підходит така собі фіфа : варґі червоні, тєні навколо оків фьолєтові, як ніби ї чоловік вчора з коханком піймав, два пси чорно-білі на смичу і сі питає :- Скажитє, а здєсь Панкрат живьот ?
  Я такий : - ШОШО ???
А вна : - Ну Панкрат, із Р”язані ?
  Я тодий пойняв і кажу : Так ! Заходьте, прош”пані !
Виявлєєсі то мого Дамкрата жінка Сєрафіма приперласі, каже “викуп прівєзла, забрать хачу”...
Я ті дам викуп ! Я ті заберу ! Він ше штраф, шо ми ОСьЦЕ дало, не відробив. Пітсот гривнів. Бо ніби довго в полі робит...Тіко недавно ОСьЦЕ (OSCE) поїхало, перевірєли чи файно Дамкрату сі живе, дали му статус бєженца, заборонили му робити більш як дванайціть гОдин і поїхали...А тутка таво мантелепа пришкандибала...
   Пси в неї тоті...як то...О ! далматінци...білі в чорну кропку чи наоборот...
Єдну, бо то сука, звати Бєрйозка, а другого, бо то її йо...вибачте...хлоп, Рубін.
Рубін на честь першого Дамкратового тілівізора, шо він си купив після восьмимісічної переклички в черзі під магазином в Р”язані сімдисєтьшестого року, ше при совєтах. Той тілівізор досі беседУє, але вже не показУє  “у ніх в залє”...
Ну а Бєрьозка, бо...- самі здогадайтесь !
    Ну то я сі питаю тої Трахіми : Шо вмієш робити, мантелепо нагуляна ?
А вна : Вакруг труби танцевать ! В плітклубє !
Я пєрдолю ! Ото ми щастить, акурат треба кумови на оборі пліт поставити, бо кобіта го лишила на тім світі, а сама пішла на тамтой...
   Ну то я їй : - Трахіма, бери тіво рури, шо ше мій дідо за матки Австрії в пана Крайца вкрав, і тєгни до Василє на обору ! На зупу заробиш ! А Дамкрату - на дзиґари...
А вна : Я - Сєрафімааааа ! І я нє умєю !
- А мені без ріжниці : - Трахіма-Сєрафіма...Шуруй,- кажу .
І як зашпіцував в тотой смачний тилек, аж жєль сі зробило...
Потєгала вна тоті рури до Василє, поставила пліт, я сі дивлю на ню і мислю : Як їсти сі захтіло, то враз сі навчила...Дамкрат якраз зі стайні прийшов...худобу годував...
- Йди, Трахіма, до кухні, тамка на бляті стоїт зупа, то си нагрійте і їчте з Дамкратом !Дзиґари на п”єцу сі сушат...
А вна (ви си тіко уявіт) до мене : Нє матєрйїтєсь, пажалуста !
Йой, як я то вчув, як дав їм обом“нєматєрітєсь” шуфльов по крижах, а Трахіма з цілим баняком “пажалуста” на голові до Василє побігла, добре жи дорогу вивчила поки рури тєгала...
    Але то ніц... Нарано поїхав”єм на цюхи до стрика Ґєня, він ми троха лахів для Трахіми по знижці дав, і теперка маю, як всі шчасливі бандерівці, двох відвертих, цілком робочих, правда троха з пробігом, москалів ! Та ше й двох псів біло-чорних на додачу, би ніяка зволоч фастриґована вночи навит слоїк з мармулядов не потєгнула.
Вже”м до Ромка Черешні дзвонив, він тиж за мене радий !
                Завше ваш, Яків Кутовий.