ВЕЩИ перевод на украинский

ВЕЩИ (Бахыт Кенжеев, http://www.vavilon.ru/texts/prim/kenzheev2.html)

Бахытжану Канапьянову

Нет толку в философии. Насколько
прекрасней, заварив покрепче чаю
с вареньем абрикосовым, перебирать
сокровища свои: коллекцию драконов
из Самарканда, глиняных, с отбитыми хвостами
и лапами, прилепленными славным
конторским клеем. Коли надоест –
есть львов игрушечных коллекция.
Один, из серого металла,
особенно забавен – голова
сердитая, с растрепанною гривой,
когда-то украшала рукоять
старинного меча и кем-то остроумно
была использована в качестве модели
для ручки штопора, которым я, увы,
не пользуюсь, поскольку получил
подарок этот как бы в знак разлуки.
Как не любить предметов, обступивших
меня за четверть века тесным кругом –
когда бы не они, я столько б позабыл.
Вот подстаканник потемневший,
напоминающий о старых поездах,
о ложечке, звенящей в тонком
стакане, где-нибудь на перегоне
между Саратовом и Оренбургом,
вот портсигар посеребренный,
с Кремлем советским, выбитым на крышке,
и трогательною бельевой резинкой
внутри. В нем горстка мелочи –
пятиалтынные, двугривенные, пятаки
и двушки, двушки, ныне потерявшие
свой дивный и волшебный смысл:
ночь в феврале, промерзший автомат,
чуть слышный голос в телефонной трубке
на том конце Москвы, и сердце
колотится не от избытка алкоголя или кофе,
а от избытка счастья.
А вот иконка медная, потертая настолько,
что Николай Угодник на ней почти неразличим.
Зайди в любую лавку древностей –
десятки там таких лежат, утехой для туристов,
но в те глухие годы эта, дар любви,
была изрядной редкостью. Еще один угодник:
за радужным стеклом иконка-голограмма,
такая же, как медный прототип,
ее я отдавал владыке
Виталию, проверить, не кощунство ли.
Старик повеселился, освятил
иконку и сказал, что все в порядке.
Вот деревянный джентльмен. Друг мой Петя
его мне подарил тринадцать лет назад.
Сия народная скульптура –
фигурка ростом сантиметров в тридцать.
Печальный Пушкин на скамейке,
в цилиндре, с деревянной тростью,
носки сапог, к несчастью, отломались,
есть трещины, но это не беда.
Отцовские часы "Победа" на браслете
из алюминия – я их боюсь
носить, чтоб, не дай Бог, не потерять.
Бюст Ленина: увесистый чугун,
сердитые глаза монгольского оттенка.
Однажды на вокзале в Ленинграде,
у сувенирной лавочки, лет шесть
тому назад, мне удалось подслушать,
как некто, созерцая эти многочисленные бюсты,
твердил приятелю, что скоро
их будет не достать.
Я только хмыкнул, помню, не поверив.
Недавно я прочел у Топорова,
что главное предназначение вещей –
веществовать, читай, существовать
не только для утилитарной пользы,
но быть в таком же отношеньи к человеку,
как люди – к Богу. Развивая мысль
Хайдеггера, он пишет дальше,
что как Господь, хозяин бытия,
своих овец порою окликает,
так человек – философ, бедный смертник,
хозяин мира – окликает вещи.
Веществуйте, сокровища мои,
мне рано уходить еще от вас
в тот мир, где правят сущности и тени
вещей сменяют вещи. Да и вы,
оставшись без меня, должно быть, превратитесь
в пустые оболочки. Будем
как Плюшкин, как несчастное творенье
больного гения – он вас любил,
и перечень вещей, погибших для иного,
так бережно носил в заплатанной душе.


РЕЧІ (переклад П.Голубкова)

Немає толку в філософії. Наскільки прекрасніше, заваривши міцніше чаю з абрикосовим варенням, перебирати скарби свої: колекцію драконів з Самарканду, глиняних, з відбитими хвостами і лапами, приліпленими славним конторським клеєм. А якщо набридне - є колекція іграшкових левів. Один, з сірого металу, особливо забавний – голова сердита, з розтріпаною гривою, колись прикрашала рукоять старовинного меча і кимось дотепно була використана в якості моделі для ручки штопора, яким я, на жаль, не користуюся, оскільки отримав подарунок цей як би в знак розлуки.

Як не любити предметів, що обступили мене за чверть століття тісним колом - коли б не вони, я стільки б забув.

Ось підсклянник потемнілий, нагадує про старі поїзди, про ложечку, що дзвеніла в тонкій склянці, де-небудь на перегоні між Саратовом і Оренбургом,…

Ось портсигар посріблений, з Кремлем радянським, вибитим на кришці, і зворушливою білизняною гумкою всередині. У ньому жменька дрібниці - п'ятиалтинний, двогривенний, п'ятаки і двушки, двушки, що нині втратили свій дивний і магічний сенс: ніч в лютому, промерзлий автомат, ледве чутний голос у телефонній трубці на тому кінці Москви, і серце калатає не від надлишку алкоголю або кави,а від надлишку щастя…

А ось іконка мідна, потерта настільки, що Микола Угодник на ній майже невиразний. Зайди в будь-яку крамницю старожитностей - десятки там таких лежать, втіхою для туристів, але в ті глухі роки ця, дар любові, була неабиякою рідкістю…

Ще один угодник: за райдужним склом іконка-голограма, така ж, як мідний прототип, її я віддавав владиці Віталію, перевірити, чи не блюзнірство. Старий повеселився, освятив іконку і сказав, що все в порядку...
Ось дерев'яний джентльмен. Друг мій Петя подарував його мені тринадцять років тому. Це народна скульптура - фігурка заввишки сантиметрів у тридцять. Сумний Пушкін на лавці, в циліндрі, з дерев'яною тростиною, кінці чоботів, на жаль, відламалися,є тріщини, але це не біда.

Батьківський годинник "Перемога" на браслеті з алюмінію - я його боюся носити, щоб, не дай Боже, не загубити…

Бюст Леніна: важкий чавун, сердиті очі монгольського відтінку. Одного разу на вокзалі в Ленінграді, у сувенірній крамничці, років шість тому, мені вдалося підслухати, як хтось, споглядаючи ці численні бюсти, твердив приятелеві, що скоро їх буде не дістати. Я тільки хмикнув, пам'ятаю, не повіривши…

...Нещодавно я прочитав у Топорова, що головне призначення речей - речувати, читай, існувати, не тільки для утилітарної користі, але бути в такому ж відношенні до людини, як люди - до Бога. Розвиваючи думку Хайдеггера, він пише далі, що як Господь, господар буття, своїх овець часом гукає, так людина - філософ, бідний смертник, господар світу - гукає речі: «Речуйте, скарби мої, мені рано йти ще від вас у той світ, де правлять сутності, й тіні речей змінюють речі. Та й ви, залишившись без мене, мабуть, перетворитеся у порожні оболонки. Будемо як Плюшкін, як нещасне створіння хворого генія - він вас любив, і перелік речей, які загинули для іншого, так дбайливо носив у латаній душі».