Just swim on the boat

Translation of  Валентин Лученко http://www.proza.ru/2014/05/27/1533

Just swim on the boat

I just swim on the boat. The river flows. The hornwort and calamus smell is felt in the water.  My boat is a willow dugout canoe; it’s covered with sedge and hay. I lay face up in it and look at purple, tin, and ashy clouds. Watch for low flying swallows. I know that rain is already so close, but don’t want to reach the bank. I want to swim further and further...

I know about the upcoming thunder with lightning which will slash the meadows, alder trees, and a little grove. One of them might strike the iron bridge. So it’s time to run somewhere. But I don’t want to...  Should I maybe ignore it and then let it be like this?

Not at all, for you know that over there, in a doghouse, Topyk is hiding, a funny dog. He is scared and his whimpers are barely audible. So a few paddle strokes, like a knife through butter, and the boat is ashore, as well as you.  So you jump out of it and run away quickly to your backyard under accompaniment of the first heavy rain drops. Then you grab this always small puppy carrying it covered with the end of your coat in the house. Topyk feels a sudden sensation of joy and starts licking your left hand with his file-like tongue. He jumps into the house after the first claps of thunder...

And here they are those long-awaited sounds. The rain knocks on the roof. You can hear that noisy flow of water in the gutters, and windows are quite sweaty. And we rejoice like children – my curly friend Topyk and I, a gray-haired uncle.

It is raining. The river flows. The bridge stands. And we quietly enjoy our lives.  We live within the limits of our capabilities....

Про100 пливу на човнi

Просто пливу на човні. Плине ріка. Пахне вода куширем, лепехою, аіром.
Човен мій - довбанка вербова, устелений осокою і сіном. Я лежу горілиць у
ньому і дивлюся на хмари лілові, олив'яні, попелясті. Слідкую, як ластівки
літають низько. Знаю, що дощ уже зовсім близько, але не хочу до берега
приставати. Хочу далі і далі плинуть...

Відаю буде грім, блискавиці кресатимуть луг, вільшину, гайок. Якась лупоне
напевне у міст залізний. То ж треба буде кудись тікати. Але ж як не
хочеться... Може на все начхати і далі хай буде, як буде?

Але ж ні, бо ти знаєш, що там он, у буді, ховається Топик, смішний песик.
Йому страшно і він скавучить ледь чутно. Тому кілька помахів веслом, що в
лоно ріки входить, як ніж в масло і човен вискакує на берег і ти одночасно
вискакує з нього і біжиш хутко під супровід перших важких крапель до двору
свого і хапаєш оте вічно мале цуценятко і несеш його, накривши полою, у
хату. Топик від розчулення від радості несподіваної лиже своїм язиком
терпугатим твою лівицю і ви заскакуєте до хати по перших ударах грому...

І ось вони довгожданні звуки. Дощ стукотить у стріху і шумлять потоки води
у ринвах і вікна стають вже зовсім спітнілі. А ми радіємо, як якісь діти: я
- сивочолий стрийко і мій друг - кучерявий Топик.

Падає дощ. Ріка плине. Міст стоїть. І ми тихо життю радієм. Живемо, як умієм...