Осінні сумні очі дивляться з вікон-моніторів, чигають на кожного, хто не витримає ці чари.
Чорні ключі. Чому вони сумні? Ключі від неба. Веретена зітхань курличуть, тікають від біди.
Час зіткав з мого тіла пастку. Натягнув на темряву свій біль. Час чекає, що я зроблю з нього собі друга.
Дерева сплелися в вицвілий пуловер. Незабаром стануть повноцінними скелетами без кольору та запаху.
Осінь. Пора збирати каміння. Бабуся тягнеться за милицею. Збирає врожай в своїй пам*яті. Там вже більше скарбів, ніж на землі.
Я сховав зерна. Я бажаю закодувати вітер та холод. Я смиренно чекаю, коли Бог дозволить сіяти вічне, бо надворі невтішно...
Щось невтишно...
© Copyright: Ласло Зурла, 2015
Свидетельство о публикации №215110101204
Свидетельство о публикации №215110101204
Рецензии