Рухома сила думок

У ХХІ столітті дослідницька праця людства сягає незнаних кордонів. З часів визначення поняття ноосфери, інтелектуальний розвиток набуває небувалої популярності. Зникають усі табу пізнання, жага до відкриттів просуває прогрес. Але разом з тим розбещує громаду.
Людина, що мислить починає ототожнюватись з образом циніка. Науковці ставлять усі теорії і відомості під сумнів та знаходяться у нескінченному пошуку істини, якої не може існувати. Хтось скаже: «Наука це прекрасно, вона робить нас людьми.» І так, це прекрасно, але що відбувається у суспільстві на гребні хвилі відкриттів?
Природа людини така, що вона прагне до нового і до влади над тим новим. Ми можемо побачити це зазирнувши в історію, на прикладі хоча б мореплавців, які насправді просто досягали територій, що існували і без їх втручання. Але ж для них це здавалося непомірною перемогою, що немовби давала право взяти знайдене, як своє. І побачити це у оточуючому сучасному середовище – усе, до чого дотягується рука, повинно бути схоплене, здавлене. Незбагненне знання дає привід уявляти, що людство всемогутнє. Ми відправляємо зоряні кораблі у довге плавання космічним простором у пошуках того, чим ще можемо скористатися, не питаючи чи маємо на це право.
Люди не вміють попереджувати катастрофи, для нас більш прийнятна констатація факту: «цунамі змило місто з обличчя Землі; виверження завдало невиправних руйнувань; планета виснажена; настає кінець життя…» Проблема у тому, що наша свідомість, ще не готова до глобальної відповідальності. Вона не може виховати достатньо високі моральні цінності, аби насправді розрізняти бажане та прийнятне, етичне та жорстоке, цікаве та небезпечне. Поняття «совість» не є абсолютом, а нормативні акти не здатні регламентувати людяність і толерантність у всіх сферах життя.
Еволюція передбачає не тільки науковий розвиток у суспільстві, але й дорослішання особистості. В ідеалі людина повинна прагнути до розвитку позитивних якостей та упорядкування внутрішнього світу, аби жити у гармонії з оточуючим. Але насправді, моральне багатство відходить на другий план, коли на горизонті з’являється матеріально відчутна вигода. Отже прогресія інтелектуальна та свідома повинна проходити паралельно. Тому на даному етапі життя людство знаходиться у небезпечному нестійкому стані і кожної миті може завдати шкоди власне собі. За ціль кожна людина має поставити виховання власної особистості та відповідальності. Якщо прогрес не відбудеться у наших головах, і ми не побачимо реалії буття, людство потерпатиме у власноруч виритій ямі. Пізнання потребує розуміння. Наука потребує толерантності. Для повноцінного життя людина потребує всебічного розвитку. Отже, на мою думку, особистість, що виховується самостійно і існує у гармонії з навколишнім середовищем, що працює не тільки задля свого блага, але й глобального, є справжньою людиною. Це і є метою життя, досягти можливого ідеалу.