Торкнись душі моєї, милий,
ти так далеко у цю мить:
десь на терасі ти стоїш і бачиш
міста дахи, що ще не спить.
Місто дрімає під осіннім сонцем,
по-літньому воно вже не пече,
а обминає дахи і віконця
вітер із моря, що здалеку дме.
Вітер із моря принесе привіти,
погойдує на пристані човни і кораблі,
а почуття приносить вільний вітер,
можливо забере, чи цього хочеш ти?
Крутився вітер над дахами
і облітав самий високий мінарет,
ганяв по небу із птахами,
притих під сонцем цей гонець.
Картина із інтернету.
6.11.2015.
Продовження: http://www.proza.ru/2015/11/07/1628
Коснись души
© Copyright: Светлана Борщ, 2015
Свидетельство о публикации №215110602462
Свидетельство о публикации №215110602462
Рецензии