Коли ти зрадив –
Я померла.
Здавалося тоді мені,
Що сонце – тепле, ясне, красне
Вже не світитиме мені.
Мені здавалось
Квіти в’януть,
Ніколи їм вже не цвісти!
Птахи у вирій відлетають
І не повернуться сюди.
Ніколи вже я не почую
Веселу пісню їх, дзвінку.
Мені здавалось
Моя доля – це вічна туга і журба.
Ніколи вже не покохаю,
Бо в серці крига на віка.
Та час, найкращий в світі лікар,
Мені зумів допомогти.
Загоїв рани, сльози витер
І поселив весну в душі.
Весну чудову, пишну, юну.
Вона прогнала тугу геть
Із мого серця.
Знов всміхаюсь
І любо дивлюсь я в життя.
А твоя зрада, твоя зрада
Для мене це вже небуття.
Зрада
© Copyright: Кира Зимина, 2015
Свидетельство о публикации №215110901290
Свидетельство о публикации №215110901290
Рецензии