Метелики кудись летіли,
на гілочки куща присіли
і крильцями замерехтять,
куди б іще їм політать?
Полетіти б їм далеко,
куди не долетять лелеки:
у далекий дивний край,
ген за небокрай.
А листки маленькі,
як метелики жовтенькі
так далеко не спішать,
тільки до землі літать.
Як буде вітер із неба
і буде у них потреба
відірватись від гілля,
і шукати, де трава.
Листок тоді полетить
вверх, убік та ще униз,
кружлятиме навмання,
шукатиме: де ж земля?
Листок тоді приземлиться,
а тоді і пригодиться
чорній землі під кущем
і намокне під дощем.
А коли уже і сніг
стане падати до ніг,
то засне метелик-листя,
вкритий сніговим намистом.
Вкритий ковдрою сніжною
і не буде сонця знову,
тільки ковдра снігова,
засне листя і земля.
Фотографія автора.
Івано-Франківськ,
парк військових ветеранів.
11.2015.
Бабочки куда-то летели
© Copyright: Светлана Борщ, 2015
Свидетельство о публикации №215111400986
Свидетельство о публикации №215111400986
Рецензии