Ну то й що?

В чепурній оце оселі, де діточки здорові та веселі, мешкає в іграшковому куточку м'ячик. Один бік у нього червоний, а другий - блакитний.
Гарний настрій у м'ячика - він повертається до всіх блакитним бочком, а коли настрій поганий - червоним.
От і цього ранку іграшки бачать здебільш його червоний бік.
-Що сталося, м'ячику? - питає плюшове ведмежа. - Часом не захворів?
- А, може, не виспався? - висловлює своє припущення рожеве слоненя.
- Або з кимось посварився? - втручається в розмову лялька Жанна.
- Та ні, не вгадали, - відказує друзям м'ячик. - Близнюки, Іванко та Тетянка, мене образили. До дитсадочка пішли, а мене з собою не взяли.

- Ну то й що? - дивуються іграшки. - Нас також не взяли. Але ж ми не ображаємося.
-А навіщо, скажіть, вам ображатися? - хмикає у відповідь м'ячик. - Таких, як ви, у дитсадку повнісінько! А я, червоно-блакитний, там один!
- Один? - дивуються іграшки. - То, виходить, ти особливий?
-Виходить, що так!
- І це означає, що і ставитися до тебе всі мають по-особливому? 
- Ну, звичайно. По-особливому.
- А "по-особливому"... Це як? - поцікавилася лялька Жанна.
- Не знаю, - змішався м'ячик.
-От і ми не знаємо, -  відповіли хором іграшки.
-І тому, - кліпаючи очима, щоб не розплакатися, вела далі лялька , -  ми  з тобою, м'ячику, вже й гратися, напевно, не зможемо...

- Оце так! Мало того, що близнюки до дитсадочка не взяли, так ще й друзі підуть, - розгубився м'ячик.
І тоді, повернувшись до іграшок вже блакитним бочком, м'ячик, посміхаючись, раптом промовив:
- А ви це про що, друзі? Про особливого?! Забудьте, то був лише жарт! Ніякий я не особливий.

- Як добре, м'ячику, що ти нам про це сказав! - щиро зраділи іграшки. - Бо нам було б дуже прикро втратити такого гарного друга, як ти.