Dead moon rises tonight...

 І "мертвий" місяць на ту пору...

Одна дівчинка якось спитала мене у холодну ніч - Що таке "Мертвий місяць"?... Вже багато разів чула...  Але яким це він має бути, щоб зватися мертвим?

Дійсно... А яким?


Мабуть, коли противна дощова пилюка змінюється на потужний холодний уривчастий вітер, що жене косматі темні хмари по небу. І час від часу ховає повний місяць їх напівпрозорими хвилями, так, що іноді ледь видно його мутне око.
Срібне сяйво крізь уривки туману виглядає ще більш чаруючим і недобрим. А колір чомусь нагадує зелену шкіру навколо великої гематоми. А іноді й зовсім пропадає з виду.
Напівтемрява іноді лякає дужче ніж повний морок.
Тіні голих гілок здаються пальцями, що чекають в темряві й хочуть вхопити тебе.Найменша дрібниця, найменший кущик жахає своїми рухами від вітру. Їх форму в будь-який момент може підкоректувати місяць рівно настільки, щоб здавалося, що він майже живий...
Мабуть, саме в такий час усі неприкаяні душі виходять на променад. Розвіятись, погуляти, та й просто навести порядок у своїх володіннях...
Але коли щось біліє он там біля старого кладовища, і ніби рухається в корчах - починаєш шукати обхідного...
 Звісно, можна храбритися і сміятися, але коли ідеш сам один - тобі зовсім не до сміху...
Біліє, біліє, і враз - пропало. Чомусь одразу почуваєш себе більш впевнено. А може це просто випив  в гостях у Діда трошки через край. От і ввижається всяке...
Самогон у Діда знаменитий. Навіть коли кремезні хлопці з херсонської області приїздили міняти кавуни на картоплю - і ті казали, що самогон в діда - Видатний.
Та Вітер не вщухає. Поправляєш капюшона.
Понад дорогою виструнчилися старезні в'язи, що багато років їх садив якийсь там героїчний козарлюга, що про нього ходить легенда у селі, але тобі вже не до того. Прискорюєш кроки...
Суттєво холоднішає і сипле на повну силу крупою прямо у...
Як поруч -  Ррррииип!!!
Серце в п'яти... Наче кістки скриплять.
То Гілка старого в'яза. Посивію, мабуть.
І знову хмара находить на місяць. Темно, хоч в око стрель. Не бачу нічогісінько. Йду практично навмання.
Бачу тільки як десь у далині мерехтить світло в одному з вікон хати Баби Павловської.
Та вітер не вщухає. Дощ посилюється, і його пориви у кронах в'язів понад шляхом перетворюються на ревіння. Чомусь здається, що хтось дивиться на тебе зі спини. Обертаюся.

...І кров стине в жилах.
Місяць знову виходить з-за хмари і я бачу як вітер жбурляє із темряви згусток туману просто на мене.
Ноги стають ватними, серце покотилося кудись вниз, і тіло враз відмовляється слухатись. Навалюється вікова втома і от саме те відчуття, коли уві сні хочеш втікати від чогось страшного, що наснилось.
Просто закляк. Холодний жах опанував тебе. Хочеш кричати - і не можеш. Хочеш бігти - і не можеш.
Права сторона тіла реагує швидше (Дивно, серце не там).
Стрімголов стрибаю в темряву. Ламаю гілки, і кубарем з тріском гепаюся на дно канави. Прямо у самісіньку багнюку.

Привид!  Жодних сумнівів! Це був привид!
Мабуть, я порушив його особистий простір...
Іншого пояснення нападу просто не може бути...
Лежу на дні канави і боюся ворухнутись. Жах холодним слимаком починає залазити в душу.В пам'яті чомусь випливають моторошні спогади: якось передавали же по телевізру, як при невияснених обставинах загинули четверо туристів десь в непалі, зі слідами насильницької...

Він десь поряд!!!
І хоче задушити мене!
От просто зараз повернеться сюди і...

Адреналін!
Несамовито, усіма кінцівками гребеш наверх! Тобі позаздрив би у спритності навіть  твій сірий котяка Піксель.
В правій кишені комбінезона лежить ніж. Але від жаху ти про нього забув.
Та і як він тобі допоможе?
Новий порив вітру гуде у кронах в'язів... Тепер вже пішов сніг. І щось біліє знову он там за корчами.
Відчуваю, що волосся на голові починає ворушитись, коли бачу, що біла пляма починає наближатись. А коли одна за одною з'являються ще три з тієї ж сторони - починаю задкувати до шляху.

Ну все...

Навпростець через поле...
Той, хто бігав по ораному полю - знає як воно біжиться...
А в темряві, коли не бачиш нічого перд собою - ще "краще".
І хоч мені здавалося, що я біжу дуже швидко, але просто спиною відчував - якщо я затримаюсь хоч на мить - ранку я вже не побачу.
Дощ? Вітер? Сніг? Корчі?
Що ти будеш кричати, коли тобі так страшно, що аж мовити не можеш?