19

Що, вже не хочеш
Вставати пОсеред ночі
Від безсонної ночі?
Коли думки про людину
Не закриватимуть очі.


Хто про що, ти - про вічне.
Закоханий в тишу.
І як же так сталося,
Що ні з чим ми зосталися?


Все, що треба - вже є.
Так сказало суспільство.
І яка тут людина,
Коли біжиш в інше місто,
Не від них, а від себе.
Але ж не втечеш.
Власних думок
Ти ніколи не вб'єш.


Всі думки про майбутнє
Як оті кораблі,
Що так швидко забуті
В океанi на дні.


Ти запалюєш інших,
Палаючи сам,
Не читаючи лИстів
Віддаєш їх тим дням,
Що минули колись.
Як квіти весняні
У листопаді.


Чого ж ти мовчиш
Коли хочеш кричати?
На мрії твої
Всім наплювати
Як і тобі.


Ні?


То чого ти сидиш?
Ах да, п'ята ранку.
Скоро на пари. Хоча б трохи поспати.


Але ж чи не так, ми знаємо правду.
Знову ти встанеш пОсеред ночі
Дивитись на інші
Пусті, сумні очі.


Гублячи себе
У днях та годинах,
Раптом прокинешся
І вже не людина.