Перший легкий туман

    Ранкові промені сонечка,пробирались через моє вікно , ніжно торкаючи,
  ласкаючи мою руку. Свіже повітря тяглось з вулиці, повз відчинені двері балкона. Прохолодний , чаруючий ранок - дуже не хочеться підніматись , та голосний будильник настирно виспівував, нагадуючи що мені сьогодні на роботу.
Опустивши ноги на підлогу , руками потягнулась в гору , піднялась і присіла декілька раз , це трішки піднімало бадьорий друх.Повільним шагом направилась у ванну , прохолодною водою вмила свое личко , посміхаючись тій , яка дивилась на мене в зеркалі .
 Заварювалась кава і по-кухні , по всій однокімнатній квартирі розносився
гірковатий-терпковатий запах,який манив , дурманив мене...Нарешті чашечка
наповнена кавою .Сіла за стіл і самотньо насалоджувалась її смаком , любуючись квітучими фіалками, різних розмірів і кольорів, які у мене були по-всюду , починаючи з вікон і закінчуючи свободним підходящим місцем для їх комфотру.
Будь-хто, хто мав змогу побувати в мене в гостях захоплювався їх красою , фіалки віддавали мені більше ніж я могла дати їм.
Перші хвилини насолоди закінчувались ,двері швафчика відкрито , плаття з цвітним горошком на світло-зеленому фоні бистро обгорнуло мої витончені форми .
Свої зелено- сірі очі я підкреслила темно-зеленим відтінком , додаючи чорною тушю пишності своїм віям, від чого мої очі ставали виразнішими і яскравішими.
Розова помада лягла на мої пухкенькі губи , підкреслюючи мій природний контур, надаючи більшого значання моїм родимкам , які розміщені на обоїх щічках, через них, як мені здається , на мене звертають багато уваги що інколи є надокучливим,коли намагаються розгледіти чи справжні вони. Чорне волосся , пасмою тяглось до спини, та я завжди збирала його назад і скручувала в гульку на потилиці, придаючи своєму овальному обличю строгості.
Класична біла сумочка і такого ж кольору босоножки , чекали на мене , а я все не могла вибрати туалетну воду , яка сьогодні найбільше підійшла б до мого вигляду і настрою. Вибір зупинився на мягко-цвіточному ароматі що манив загадковістю- бути мені сьогодні такою.
Заченила двері квартири , спустилась сходинками вниз і впевненим шагом , діловою ходою направилась внапрямку запинки, що в пяти хвилинах від мого будинку.
Ніби гострими колючками, ранковий легкий вітер , пронизував моє тіло, змушуючи тремтіти кожною клітинкою... Дивно і непривично, прохолода свіжості завжди подобалась мені, та сьогодні вона незвичайна , я болісно відчуваю її, ніби мене обгорнули льодовим простирадлом .
Запихнувшись в маршрутку , що вже стало невідємною традицією, я намагалась зігрітись - притиснувшись до широких , гарячих плечей молодого хлопця що стояв спиною до мене . Мені навіть здалось що він непроти. Вистачило пари хвилин аби відчути його і нестерпна , велика біль в правому плечі тисла мене, схиляючи донизу.Мені нікуди подітись , на наступній зупинці нас побільшало і мене ще сильніше припичатили до його болю який я перебирала на себе , всмоктувала як губка. Холод змінився на жар, мені ставало все ваще- повітря не вистачало , здавалось ще хвилина і я впаду...Та раптом міцні руки підхопили мене і посадили на місце яке звільнялось.
-Вам краще?
Велетень , спину якого я бачила , якимось чином побачив чи відчув і допоміг мені , пропихнувши на місце яке звільнялось , по-іншому в такий час тут неможливо.
-Так , дякую...
Він дивився на мене голубими , як небо , очима випромінюючи світло , посміхався так ніби ми знайомі.
Мені стало краще, я зімкнула руки, переплітаючи пальці правої та лувої руки .
З ранього дитинства я відчувала радість , біль , втрату чужих мені людей на собі- торкаючись їх, та це невідбувалось так блискавично як сьогодні і лише в тому випадку якщо я того хотіла , це забирало багото сил і я намагалсь не входити в контакт з оточуючими більше десяти , двадцяти хвилин мючи вже деякий досвід. Сьогодні це відбувалось блискавично , чого я не могла передбачити і намагалась хоч якось себе контролірувати .
Маршрутка наближалась до метрополітену , яким я продовжувала свою відстань до роботи . Я виходила слідом за ним , так сталось -він зупинився і подав мені руку ...Щоб не привертати зайвої уваги я торкнулась його гарячої руки розуміючи чим це мені може загрожувати ...По-моєму тілу побігли приємні мурашки і я піймала себе на думці що це приємно і втрачати його ніжність і увагу дуже не хотілось. Ця неповторна хвилина закінчувалась і моя рука самотньо повисла в повітрі . Він зник у потоці натовпу ,залишаючи за собою неповторну загадковість вихованості , знаючи про це...
Мої думки , як метелики , кружляли , пурхотіли уявляючи поруч і назавжди його поглдя біля себе. Я мрійливо подолала останій відрізок щляху до роботи , відсторонюючись, обмежуючи себе , як тільки могла від будьяких контактів з оточуючими.
Грубий голос охоронни приземлив мене :
-Доброго ранку, Ви як завжди чарівна.
Темноокий , коринастий ,з виразними , чорними дугообразними бровами і тонкими губами, він завжди наганяв на мене страх, від його пристального погляду хотілося ховатися,особливо мені , коли він намагався роздягти мене очима , про що мені було відомо.
-Доброго ранку.
Поспіхом відповіла я , намагаючись як найшвидше , сховатись в ліфті ,який підніматиме мене на четвертий поверх. Поглянувши в зеркало, яке прикрашало кабіну ліфта я посміхнулась- так, я могла йому запамятатись, та чи надовго?