Мама... Вічність... Хата сумна,
Не насмілююсь наполохати,
Бо сиріткою стала вона.
... І нема вже до кого їхати.
Там застиг у печалі садок,
І тепла від оселі - ніякого.
Лиш на цвинтарі свіжий горбок
Притуливсь до калини ніяково.
А над ним клекіт білих лелек,
Сонце світить усім однаково.
І відгомін далеких смерек
У душі озивається знаково.
...Ні порадитись, ні розпитать,
Тяжко-гірко стало довкола.
Ну а дні журявлями летять,
Не вернутися їм ніколи.
Віддаляють вони мене вже
Від матусі, від рідної хати.
...Мама нишком пішла за межу,
Що тут можна іще сказати?...
25 жовтня 2015 р. Київ
Мама нишком пiшла за межу...
© Copyright: Валентина Бабиченко, 2015
Свидетельство о публикации №215120701770
Свидетельство о публикации №215120701770
Рецензии