Л нь

Так часто буває, що хочеться закрити очі на все і майнути далеко-далеко. Забути про те, ким був і ким міг стати. Для такого потрібно мати нескінченну силу волі і несказанне бажання послати все до чорта.
Але кожен з нас продовжує ходити на довбану роботу, яка не приносить задоволення. Повинні бачити людей, які нам неприємні. Робити речі, які нам бридкі. Жевріє в серці тепло, що хоч цілуємо коханих. Та й то не кожному пощастило. Розрахунки власної долі з надією жити в достатку. Невже так сильно загрузли? Так, по коліна в гузно.
Так важко жити легко. Так важко бути щасливим. Прочитати купу статей і книг по психології. Бути «знавцем душ», цитувати Карнегі та, можливо, ще якихось розумних дядьків. Але при цьому забувати про психологію щастя. Для себе. Не для начальника, не для сусіда. Для самої дорогої тушки на всіх шести континентах. Але ж ні. Вчитися розмовляти з людьми. Вчимося знаходити друзів. Самі ж не в змозі. Прочитав книгу, вийняв звідти нового язика і все – жодних проблем у спілкуванні. І смішно, і грішно.
Зрозуміти себе? Вибачте, вибачте, це однозначно зайве. Хочу смаженої картоплі, але піду з’їм котлетку на пару – це корисніше. І по барабану, що організм сам прекрасно знає, що йому потрібно. Хто там думає про те, чому що болить? Ні, ви що! Вигниє, тоді може розберуся. Чи до лікаря схожу. Це ж не варто моєї уваги.
 Підняти свою дупу заради себе – важко. Ліниво. Вищу ціль давайте! Негайно! А те що не в змозі дати собі ладу – то таке, брак виробництва.