Мысли... ч131

Є ница культура, або ж «культура» (квазікультура, субкультура, псевдокультура, суржик-культура, антикультура etc.), а є висока культура і її вершина, – що перманентно вершиться, – класична культура.

Точнісінько така градація та типологія (в складі культури) всіх, без винятку найменшого, її загальних та одиничних складників: культури духовної, чуттєвої, матеріальної, філософії, мистецтва etc.

***

Звиродження, деградація, інволюція, зницевіння. Процес.

Ницість (рос.: низость) – результат.

Падлюка (рос.: подлец) – носій. Суб’єкт. Ще «той» суб’єкт.

***

«Зашуганные учителя мотают свой пожизненный срок от звонка до звонка» (прочитанное на просторах интернет).

Да, лучше не скажешь о нашей современной (ей никогда не жилось сладко, отметим справедливости ради, но нынче…) школе, учителях, учениках, образовании, педагогике в целом.

А еще ж когда было сказано: «учитель должен быть поднят на небывалую высоту…». Призывали поднимать, а по факту и в будничных практиках – опускали. Тупо, системно, перманентно. Осознано и целенаправленно. Особенно ретиво – нынче. Так на что ж может рассчитывать общество (каждый, многие, все) при таком отношении к учителю?! Ну, что сеем, то и взрастает…

***

«– Чем занимаешься?

– Стихотворю».

На такой ответ имеет право только поэт. А не рифмоплет, виршоскладатель, графоман, сочинитель злобных частушек etc.

***

Крайняя форма управления как деформированного взаимодействия т.е. воздействия: гегемонщина.

***

Пролетарий – завершенная (зрелая) форма раба.

***

Що таке повністю усуспільнена людина і олюднене (дійсно-гуманістичне) суспільство, сущі у формі практичної всезагальності?

Це суголосся, концерт, ансамбль, гармонія, симфонія людини, людей і людства; це, коли не: «соліст, або хор», але: кожний соліст може співати в хорі, а кожен хорист – бути солістом (не загубляться вони і в дуеті, тріо, квартеті, квінтеті etc.). Тобто, бездоганна діалектика одиничного, загального і всезагального як здійснювана суперечність!

***

Об этом же самом – Генрих Степанович Батищев: «республика субъектностей» (в развитие марксовой идеи о социал-гармоническом типе социальных связей).

***

Натомість доведення (аргументації, обґрунтування etc.) – тлумачення, переживання, інтерпретації, пере-думування [М. Шелер], настанови, «постійна інтуїтивна присутність заднього плану» etc. Замість мислителів, просто грамотно, – логічно бездоганно, – думаючих людей – тлумаки і шамани («від політики», «від економіки», «від соціології», «від філософії», від…).

***

«С кем вы, мастера культуры?» – это вопрос отнюдь не риторический, не психологический и даже не идеологический, но, исключительно, географический: все зависит от того, где хранится все, «заработанное непосильным трудом». Ибо сказано в Библии: «Где сокровище ваше, там будет и сердце ваше». Ясно, что касается это не одних лишь «мастеров культуры»…

***

Усуспільненість дійсна – це коли кожен є власністю багатьох і всіх, а багато і всі – власністю кожного. Це є дійсна (недеформована) власність як взаємовласність, недеформована соціальна взаємодія.

Перетвореною (розірваною і деформованою) взаємодією (усуспільненістю) є приватна форма власності, себто: юридично оформлена власність однієї людини на іншу (інших) як на засіб, на товар, на пролетаря (раба).

***

«Історичне завжди є рух між початком і кінцем, який (рух. – Б.Н.) ніколи не вичерпує свого справжнього і непозбутнього сенсу» [К. Ясперс, Про виникнення і ціль історії. Про сенс історії]. Перша частина формули – бездоганна, про «справжній і непозбутній сенс» знав лише Карл Ясперс. З нами, на жаль не поділився тим знанням…

***

Відчуження – комплекс інститутів, ідеології та практик (суспільних відношень), що стоять на заваді, відвертають, намагаються, – будь-якою ціною, – не допустити переходу від соціальної реальності до дійсності.

P.S. Дійсність завжди соціальна.

P.S.S. «Будь-яка ціна» – це поборюваний, потоптуваний, системно нічевлений, ганьблений etc. дійсний гуманізм та спосіб його буття – творчість, у всіх їх (гуманізму та творчості) проявах.

***

Дійсна історія є цілісність. Про це здогадувався ще К. Ясперс. Але він геть - зовсім не розуміє, що цілісність – це не лише, – і менш за все, – нерозривність минувшини і майбуття, не лише суто об’єктивно зумовлений онтологічний, темпоральний вимір суспільного буття, але, – головно, – вимога, імператив, мета дійсного гуманізму: кожен, багато, всі – ціль, а не засіб. Себто, цілісність історії – це буття дійсного гуманізму у формі практичної всезагальності.

***

Літературизми – це чучелка, виготовлені з матеріалу, – попередньо вбитої, – живої, народної, джерельної, солов’їної etc. мови. Словом – літературщина.

***

Є антиципація, є прогноз, є передбачення, є план, є ціль, є мрія, є ідея, є утопія, є прогноз, є фантазія, є віщування, є реконструкт, є проект, є пророкування, є промислення (промисел), є марення, є глюк, є довільне (незрідка – свавільне), умоглядне (позірне) конструювання, є … думки і почуття, устремлені за межі «тут і тепер». Звісно, з різною метою, різними (незрідка – контроверзними) наслідками і результатами.

***

«Суттєвою є лише здатність людини згадувати й таким чином зберігати минуле як фактор прийдешнього» [К. Ясперс]. Ну, що тут додати?

***

Ликвидная экономика, и, шире – самоликвидирующаяся страна – это когда олигархи инвестируют в роскошь, а злыдота – «в матрас» («под матрас»).

***

Творчество есть способ бытия действительного гуманизма. Мера любых социальных (а посему и личностных, и людских) аномалий, патологий, деформаций, девиантностей etc. равна мере недобора, невостребованности, растраты, и, – сплошь и рядом, – сознательного извода, изничтожения, затаптывания, поругания etc. творчества во всех его видах и проявлениях.

***

Велич – пересічність – ницість.

Лик – лице – личина.

Вони – він/вона – воно.

***

Вы до сих пор не понимаете, что такое система с обратной связью? И – без? Попросите любого бухгалтера объяснить вам, что такое баланс. И – дисбаланс. Характер взаимодействий «дебет-кредит», «актив-пассив», «потеря-прибыль» etc. Может, дойдет.

***

«Кто экономит на школах, будет строить тюрьмы» [О. Бисмарк].

***

Капітал – це і нагромадження, і нагромаджене; і самозростання, і самозрісше; і звершення, і звершене etc. Тобто: це дискретність і континуальність, це динаміка і статика etc. культури як здійснювана діалектична суперечність.

***

Капітал – це енергетика культури. Її енергетичний принцип. Тут і «генеруючі потужності», і «акумулятори», і «споживачі». Звісно, що будь-яка аналогія кульгає…

***

Історизм – це темпоральний (часовий) вимір культурного одиничного. Це – міра культурного одиничного.

***

Чи підпадає під історичність природа? Так. В тій мірі, в якій вона «втягуєься» («втягнута») в культуру.

***

Світ – це ареал культури. Для дикуна він сягає обширів, окреслених радіусом, куди летить (відстанню) спис, кинутий рукою первісної протолюдини. Оскільки це «світ, що розбігається», то, здавалося б, сьогоднішній світ окреслений радіусом, довжина якого рівна відстані, на яку приникає в космос (ближній, середній, дальній) промінь найпотужнішого із сущих радіотелескопу. Насправді це не так. Світ є духовно-чуттєво-практично освоєна субстанція. Освоєна суб’єктом (людиною-людьми-людством). Відтак, з середини ХІХ ст., себто, з моменту, коли філософія конституювалась як наукова, а в її складі склалось науково-бездоганне вчення про матерію на рубежі ХІХ-ХХ ст. ст., світ і субстанція співпадають.

***

Суб’єктивна, – матеріалістична, – діалектика – це адекватне відтворення думкою субстанції: об’єктивного всезагального у одиничному і одиничного у всезагальному, опосередкованих загальним. Невичерпність та безмежність діалектики об’єктивної детермінує незавершимість діалектики суб’єктивної.

***

Світ, культура, історія незавершимі у своєму звершенні – це детермінується субстанціальністю матерії.

***

«Вичерпне оволодіння істиною означає її втрату» [К. Ясперс]. Ок.

***

Тлумачення – ледь - що не гносеологічний бог «філософій», базованих на експлуатації принципу концептуального плюралізму.

Відтак, сповідування, – дотримання та послідовне проведення принципу концептуального монізму передбачає в якості суб’єкта – мислителя; концептуального плюралізму – тлумака. Якось так.

***

У культурі здійснюється переплав (синтез, симбіоз) духовного, чуттєвого, матеріального. Відтак, невичерпний потенціал культури зумовлюється (індукується) невичерпним актуалом субстанції (матерії). Суб’єкт (одиничний, загальний, всезагальний: людина, люди, людство) «втягує» в себе матерію, ближчим чином – «природу першу», безпосередньо – сировину і «витискує» з себе світ матеріальної культури, водночас покликаючи до життя «природу другу» – культуру духовну та чуттєву, світ соціальних взаємодій (суспільних відносин), практик, соціальних інститутів etc.

***

Субстанція – природа – сировина – артефакт матеріальної культури. Від всезагального – до одиничного (в практиках). І – навпаки (в поставанні думки). Якось так.

***

Потребительство – это разорванное, деформированное взаимодействие: гонка за желаниями обладать продуктами и потреблять их. Только обладать и только потреблять. Без производства и даже без распредмечивания в самом процессе потребления.

Потребление – это перманентный процесс и желание потреблять, производя и производить, потребляя. Т.е., важнейшей из потребностей человека есть именно это и такое производство. Производство потребляющее и потребление производящее. В смысле: творчество. Производство, равное творчеству. Собственно, такое производство и творчество – это одно и то же. Не одно и то же: производство и воспроизводство (репродукция, тиражирование, фабрикация etc.).

***

«Таким чином, головна риса історії полягає в тому, що вона є складним переходом. Їй не притаманна довгочасність, усе продовжуване в часі складає лишень її грунт, матеріал, її засіб. До цього ж належить уявлення про те, що, колись настане кінець історії й людства, аналогічно тому, як колись-то був їхній початок. Останні ж – і початок, і кінець – практично є настільки відділеними від нас, що це ніби нас не обходить, але саме вони задають вищий вимір усього нашого існування /К. Ясперс/.

Правильно. З однією, але принциповою обмовкою. «Тут і тепер». Ну, приміром, земна історія. Земна цивілізація, земне людство.

Як атрибут субстанції, – матерії, – історія, культура, цивілізація, людство etc. – незнищимі, нещезаючі. Бо – не виникають.

P.S. Це, якщо мислити категоріями філософії. Наукової. А не поняттями «геософії».

***

Субстанція все має. Культура все може.

***

Сутність, – загалом, і людини – ближчим чином, – невичерпна, а, відтак, вчора нам було достатньо її формулювання в «Тезах про Фейєрбаха». Зараз цього замало. В чому сутність дійсної людини, яка є ансамбль суспільних відносин? Сутність дійсної людини (людей, людства) – перманентно вершити себе в існуванні. Вершити і перевершувати. А це і є: творчість. А, відтак – і дійсний гуманізм. Сущий у формі практичної всезагальності.

***

Производство людей. Социализация. Педагогика. Почему нельзя экономить на концентрированной форме социализации: на педагогике, образовании, школе, учителе? (Не только потому, что скупой платит дважды, а тупой – всю жизнь. В данном же случае – всего один шаг до расплаты). Именно там – возможность нахождения и применения тех технологий, которые позволят производить нормальных, гениальных, – людей. (Вспомните: «Гений – это нормальный человек, все остальное – отклонение от нормы» [У. – С. Моэм].

…Приведу пример из области крайне антигуманистичной: средств ведения войны, физического уничтожения людей.

…Хранились на складах, в арсеналах, тысячи, может – миллионы, тонн авиационных бомб. Обыкновенных. Изобрели бомбы «умные» – самонаводящиеся, с минимальным отклонением от цели. Здесь, как и в действительном гуманизме, человек – цель. Только не в смысле: «не средство, а цель», а в смысле: цель для прицелов механических, оптических, тепловых, лазерных etc. Назвали эти, – дорогущие и сложнейшие бомбы – «умными».

…Изобрели авиаприцелы, позволяющие класть в цель «обыкновенные» бомбы с отклонением в несколько метров. И вдруг: миллионы тонн «глупых» бомб стали… «умными». Метаморфоза. Жаль, вот только люди не умнеют, уверенно двигаясь в направлении самоликвидации земной цивилизации.