Згорай

І ти згорай у темряві моєї душі.

Де у тій тьмі втонула іскра супернови.

Де на нічних балах весело кружляють білі плаття згнилих мертвих німф.

Де демони не знаходять собі місця в тісних камерах свідомості, утікаючи уночі на сторінки блокнотів і ріжучи горлянки папером.

Де поперек горла встає, наче кістка, минуле із присмаком брудної плоті, що стискає просякнуті кров'ю легені з залізним присмаком дешевої паленої кави.

Де два брати ведуть вічну боротьбу, розбиваючи до крові брудні лоби одне одного кам'яними брилами. Їм не потрібно багато: першому -- змиршавити, спаплюжити, знівечити прекрасне, перетворивши у виродка, другому -- збудувати, полюбити, погладити (розгладити/загладити), допомогти.

Де в потаємних печерах свідомості ніколи не горить світло: у тій тьмі ховають вимащені кров'ю, блювотинням і нутрощами стіни; там товстий м'ясоїд пожинає півметрових глистів, що в агонії звиваються в його замозолених кривавих руках. Він нікого не пускає до своєї печери, лиш тільки дивиться злісним поглядом з її темних завіс.

Згорай посеред карнавалу чудовиськ. Згорай у темних залах, де кожен мешканець боїться вмикати світло не через сусідів, а через власні відображення у дзеркалах. Згорай, як у священних вогнях твої ланцюги, що дико шипіли, свистіли, кричали, ізвивались, викрикуючи лайливі слова й брехливими думками завіряючи в утопічності. Згорай не у вогні, згорай у темряві, що панує там: тони у її безкрайніх володіннях і задихайся у неосяжних просторах жахіть.

Згорай у мороці та забутті.
Згорай, сука.
Згорай у мені.