ирония судьбы или...

По іронії долі місто, де я мешкаю, має назву Новомосковськ. Розташоване це невеличке місто на зеленому березі річці Самари, яка несе свої стрімкі води у великій Дніпро. Вона петляє повз мальовничих берегів та заток, і це улюблене місце відпочинку усіх мешканців та заїжджих рибалок. Ще є в нашому місті унікальна церква, зроблена з дерева кілька століть тому, без жодного цвяха…
Але ж усім відомо, що річка з такою ж назвою несе свої води у велику Волгу, вздовж берегів якої лежить власне і місто Самара.  То й що?
Невже тепер потрібно вважати, що Дніпропетровщина,  це історична територія впливу «руського мира», на кшталт Новороссії?   Особливо враховуючи цікаву назву мого рідного міста – Новомосковськ…
Кожного ранку над прохолодною прозорою річкою між сосновими борами та високим очеретом лягає густий туман, та пливе, мов вогка пара у лазні…
Ось вам і іронія долі, або, з легким паром, товариші.