Вони їли сухі мухомори. Запивали водою чистою, як сльоза. Причащалися тілом Землі та її кров'ю. Спочатку нічого такого, незвичайного, не трапилося. Тому говорили довго про те, що "все вже було і нічого нового не буде і все достоту банальне".
А потім їх понесло у нові світи через Зоряну Браму, яка на маківці. Нове Дао кудись вело, петляло, крутилося спіралями та переходило в площини Мьобіуса. Але, врешті, всі повернулися на старі манівці.
Стали стишеними. В очах засвітилися каганці. В когось мудрості, а в когось печалі. Роз'їхалися хто на таксі, а хто на метро: ніхто не запізнився на останній потяг.
На завтра вийшли усі на роботу, на лови нових проблем і вражень. Але все вже було не так. Гриби зробили свою роботу: світло Всесвіту проливається тепер золоте через отвори в голові, серці, п'ятах.
Дарма, що поки що його ніхто не бачить...
108 -робота-
© Copyright: Валентин Лученко, 2015
Свидетельство о публикации №215121901350
Свидетельство о публикации №215121901350
Рецензии