Всі на полях: до хати я вже звик,
самотність дихає
і в пестощах, як няня, гасить
дитини смутку тихий крик.
На пічці ніби спав, лежав старий,
гадав про те, чого тепер немає,
і говорив би, був би як поет.
Та він мовчить; і Господа благає.
І біля серця простір -
море… І темніє кров,
і мила, і задавнена любов
пульсує в грудях тисячі років,
уста шукає марно, - знов
вона дізналась, що спасіння не існує
і що юрба померлих слів
чужа, проходить світом всує.
Райнер Рiльке Старий Переклад
© Copyright: Артур Грей Эсквайр, 2015
Свидетельство о публикации №215122600320
Свидетельство о публикации №215122600320
Рецензии
