Новорiчна пригода

  В одному мальовничому  українському селі жила собі дівчинка Даринка. Вона дуже любила домашніх тваринок: рибок, черепах, різноманітних гризунів та птахів. У неї вдома був котик та собачка. Іноді Даринка гуляла з собачкою, а з котиком гралася ледь не щодня.   
     Аж ось навесні дівчинці подарували морську свинку, яка згодом отримала ім’я Пепа. Поселилася свинка у власній клітці на вулиці за будинком. Щоранку тваринку треба було годувати, рвати їй свіжу травичку та давати овочі та яблука, і Даринці це подобалося робити.
  Настала осінь. Діти пішли до школи, після уроків вони ходили  на різні гуртки. Якось Даринці однокласниця запропонувала подарувати шиншилку. Вона порадилася з мамою і через кілька днів чудове пухнасте створіння вже було в дівчинки. Спочатку йому довелося пожити без імені в дерев’яному ящику, а згодом Мані переселився в дім до власного будиночку для шиншил. Ця тварина, окрім спеціального харчування, вимагає купання в спеціальному пісочку, щоб їхня шерстка залишалася пухнастою та густою.
  І ось прийшла зимова пора. Вся дітлашня України готувалася до Новорічних та Різдвяних свят. В Даринчиному будинку теж йшла жвава підготовка: тато приніс ялинку-красуню, мама готувала святкові страви, а дівчинка прикрашала дім. І вийшло якось так, що тваринки не завжди вчасно отримували їжу та ласку. А в переддень Нового року Дарину запросили до Вінниці святкувати новорічні свята, на що та з превеликим задоволенням згодилася. Адже на неї чекала екскурсія до парку з міською ялинкою та до парку розваг. Хіба від цього можливо відмовитися?
  Зима цього року не була сніжною, але перед самим Новим роком легка білосніжна ковдра вкрила голу землю. Під місяцем сніг блищав так, немов Дід Мороз розсипав крихітні діаманти (а може так і було…). В клітках у тваринок не було нічого попоїсти. Шиншилка так відчайдушно бігала кліткою, що дверцята відчинилися. І сталося найгірше. Хтось не зачинив двері на вулицю і Мані вперше побачив сніг. Крихітні лапки залишали сліди, які вели за будинок. Тут тваринка почула незвичайні звуки і підняла голівку – то була Пепа. Раптом вона заговорила (на Новий рік, як ви знаєте, стаються дива): «Допоможи мені вибратися звідси, будь ласка. Я так хочу їсти». Шиншила забралася на клітку, адже стрибати вона вміла чудово, і відчинила клямочку. Вже вдвох бідолашні тварини відправилися шукати собі їжу. Все далі і далі від дому вели їхні крихітні сліди, а дівчинка ні про що навіть не здогадувалася.
  Через годину друзі опинилися в лісі. Високі чорні сосни в білих шапках дивилися на них зверху і кивали головами: «Куди ви? Тут небезпечно! А ви такі маленькі і беззахисні». Малята йшли далі і далі. Аж ось вони побачили суху травинку, яка виглядала з-під снігової ковдри і кинулися до неї, але зрозуміли що травинка одна, а їх двоє. Що ж робити? Оскільки в Пепи зубки були більші, вона відгризла рослинку, примостилася до неї з одного боку, а Мані з іншого, і почали ласувати. Але цієї їжі було замало, тому друзі-гризуни вирушили далі. Їхні коротенькі ніжки застрягали в снігу, але вони допомагали один одному і рухалися далі, далі, далі.
  Аж ось в темряві заблищали два невеличкі вогники. Звірята полякалися, позадкували і… впали до глибокої нори. Вже звідти вони дивилися  на  незрозумілі вогні, які все наближалися. Ой, ні! То був вовк. Він підійшов і принюхався: «Хто там? Ану вилізай! Я дуже голодний!» Та друзі сиділи тихо-тихо, це змусило вовка засумніватися, що там хтось є і піти геть. Та раптом з нори з’явилася пухнаста руденька мордочка. Як ви гадаєте, чия? Так, так. Лисяча. «Чому ви заважаєте мені ласувати святковою стравою? Я вас не запрошувала». «Вибач нам, але ми заблукали і дуже голодні», проскиглили друзі. «Я знаю, чим вам допомогти. Сідайте мені на спинку і міцно тримайтеся за моє довге хутро», і лисиця помчала в лісову глибину.
  Ще з далеку Пепа та Мані побачили яскраве вогнище і якихось істот навколо, схожих на Даринку. Лиска домчала їх на галявину, легенько струсила з себе малят і побігла назад, замітаючи хвостиком свої сліди. То були 12 місяців, які планували справи на наступний рік. Вони запросили звірят погрітися. Місяць Червень махнув чарівною паличкою і замість снігу почали з’являтися соковита травичка, квіти та ягоди. Гості помчали на ту галявинку і почали ласувати улюбленими смаколиками. Коли ж вони наїлися досхочу, Грудень махнув своєю чарівною паличкою і все знову стало білим-білим. Та сумувати тваринки не перестали. Жити в лісі вони не могли, адже там холодно, небезпечно і немає улюбленої Даринки.
  До Нового року залишалося 30 хвилин.
  І тут з лісової тиші ніжно та святково задзвонили дзвоники, а за ними з-за високих дерев вигулькнули дивовижної краси сані, запряжені чарівними оленями. Вони мчали до місяців, не залишаючи за собою жодного сліду (хіба ви коли-небудь бачили сліди на вулиці після того, як забирали новорічні подарунки?). Зробивши коло навколо вогнища, Дід Мороз дав наказ оленям зупинитися. Як зраділи звірята-малята!!! Вони хоч такого не бачили, але чули від Даринки про Дідуся Мороза, який робить чудеса та дарує дітлахам подарунки. Були подарунки й для них. Окрім ласощів вони отримали крихітні шапочки, шарфики та рукавички, а ще по одному бажанню. Але спершу Дідусь заговорив: «Зараз я розвозитиму діткам подарунки. Якщо хочете, ви можете допомогти. Іноді мені важко діставатися у вузькі комини, щоб залишити в будинках  подарунки, тож ви можете робити це за мене. Допоможете?» Хіба від цього можливо відмовитися? «А ще один хлопчик дуже хоче в подарунок домашнього улюбленця. Я можу залишити вас у нього», - сказав Дідусь Мороз. Та на оченятах у друзів забриніли слізки-діамантики: «Ні, ми любимо свою господиню. Краще напиши їй листа, як правильно доглядати за тваринками і про нашу новорічну пригоду і поклади разом з подарунками. А після того поверни нас додому. Будь ласка!»
  Даринці було неспокійно. В новорічну ніч вона чомусь думала лише про своїх Пепу та Мані. Попросивши пробачення у своєї хрещеної 1 січня дівчинка була вдома. Але в клітці шиншили не було. Вона помчала на вулицю, а там разом з морською свинкою у клітці сиділа шиншила. Дівчинка обняла їх та забрала до себе в кімнату, адже їй кортіло розібрати новорічні подарунки. Там вона прочитала листа і розплакалася. Адже її улюбленці могли потрапили в біду, вони були в голоді та холоді. З тих пір Пепа та Мані ніколи не залишалися без їжі та ласки. А між собою звірята дуже любили пригадувати свою новорічну пригоду.
 




Мороз Дарина
учениця 6 класу