Казочка в1д безсоння

 Для когось вже ранок, новий початок чогось незалежного від нас, незвіданого.. мені ніч тільки простягнула свої таємні обійми. Ще прохолодне простирадло м’яко обгорнуло моє маленьке тривожне серденько, дало мені тепло і спокій якого мені бракувало довгими збудженими сумними  хвилинами життя...

 Хвилею прокотилося бажання пірнути у світ снів, жаль тільки, що не в обіймах когось близького по духу і відчуттям, бо так мабуть солодше. Я вже подумки малюю квіточки сині, подумки поринаю у те різноманіття запахів в полі, я вже йду стежкою до дрімучого зачарованого лісу, де на мене вже чекають малина і папороть, білочки з пухнастими хвостиками і волога кора дерев, що так і дихають давниною, але наповнені життям більше за будь-кого з нас. Мені б не озиратися, тільки йти по тому лісу, обійняте одне з тих дерев, відчути свободу - ту постійність і нездоланність природи, що долає вічність і відчути себе щасливою. Не шукати нічого... не бігти кудись... не блукати,  чекаючи спокою. Просто обійняти - просто жити.

 Постіль зігріта, прим’ята, замріяна я... закута в надії на щастя.
Нарешті вже ніч вступає в свої права. Тільки найкращих снів!