Друже, чи повернешся завтра?

Друже, чи повернешся завтра?
Чи прокинешся на світанку?
Чи встанеш разом із сонцем?
Чи зігріють холодні руки твої квіти зі сталі?
Квіти, що сіють смерть...

Важко повірити, що сьогодні я дивлюся в очі того,
Хто завтра йде до смерті в гості,
Хто йде всміхаючись до Пекла.

Знаєш, страшніше усього це те, що мені спокійно.
Адже я знаю, що ти повернешся.

Сиджу і уявляю, що про нас згадують в книгах з історії.
Брешуть історики, але ми є на сторінках нікому непотрібної книги.
І от про наш час читають діти.
Час, в якому заховані наші життя.
Глибоко-глибоко...

Наші життя позначені цифрами на папері.
Чи може розповісти цифра про ті почуття, що є в тобі, що є в мені...
Не може так само, як і сталь, що не здатна вродити.

Посіяли сталеві квіти семена, навіки мертві і холодні, не здатні дати нове життя.
Поля засіяні смертю.
Але нові й нові цифри у книгах з історії, мов дощ, змиють на своєму шляху все.
Поля вродять золотом.
Долі, заховані в цифри, навіки оживуть в граніті й мармурі.
Вродять майбуттям.

Друже, бережи себе, адже завтра ти маєш повернутися.

6.1.16