У каждого своя истина

Так дивно. За своє життя людина намагається все пояснити, визначити місце кожному із явищ у своїй системі реальності і, отримавши модель буття, вона сприймає її за істину. Істину, до якої вона довго йшла і нарешті тепер-то все зрозуміло. Усі висновки зроблені вірно, усі ярлики роздані за призначенням, ребус життя склався. І, Бам! Із фундаменту життєвої драбини випадає пазл..Один, невеличкий. Спочатку не розуміє людина, що це щось важливе трапилось . "Ну випав, та й що? Замінити можна на інший." Але з кожним поглядом у сторону новоявленої порожнечі, з кожним поривом вітру подій людина усвідомлює, що пазл цей окрашував інші пазли і саме тому вони здавалися на своїх місцях...а тепер.. Це вже не драбина життя на міцному фундаменті, це - скидані абияк уламки зовсім не пасуючих одна до одної філософій, догм, логік, визначень...Ці моменти називаються у психології "кризис". Період переосмислення установок та понять, через призму яких людина сприймає світ та, користуючись якими, приймає рішення.
Нічого не буває назавжди, неможливо бути правим навіки (навіть визначні науковці, своїми теоріями, вірними в одні часи, вимушені поступитись у інші), нічого не буває істинним.. Мабуть, окрім одного постулату. "Нічого не буває єдино істинним"