З зимового вікна наче хтось зойкне нетверезим пеклом, обпече скло, що тонесеньким шаром захищає хату від завірюхи. А потім видихне. Здихне втомлено та на мить гудіння в трубі стихне. То й що, як навіть старий дід не скаже, якою буде ніч? Поспимо. Піч зігріє. А зранку відкопаємося, щоб не було. Дід ще з обіду заніс лопату до сіней.
В діда добре. То в місті зараз всі мерзнуть, бо опалення не вистачає. А в діда воно своє. Його підкорений вогонь. Його Піч, що була зроблена ще його дідом. Такого й не уявити - дід діда.
Ніч буде довгою. Але надвір'я не кличе з самої зорі, можна спати. А дід, як проснеться, наллє мені величезну чашку чая - на травах, з медом. Собі велику і мені таку ж. А що? Я як дід буду, коли виросту. От переживемо зиму, як каже дід, то й життя стане ширшим. Тільки б дід дожив до весни. А тоді ми з ним!..
Дiдусь
© Copyright: Гордиенко Ольга, 2016
Свидетельство о публикации №216011902164
Свидетельство о публикации №216011902164
Рецензии