Коли сніг майже синій,
а Місяць в барвистих обіймах галло,
Я йду по протоптаній стежці в дубину,
спускаюся в левади,
лягаю в пухку кучугуру на спину
і довго дивлюся на небо.
Село уже майже порожнє.
Собаки не брешуть, когути мовчать.
Тому досягаю я швидко самадхі,
встаю і прямую до річки.
Тут крига в пів метра гладесенька, чорна:
іду між світами,
іду за світи.
Вже зіроньки сяють
і Місяць в чверть неба
дорогу мені
освітив
Самадхi серед снiгiв
© Copyright: Валентин Лученко, 2016
Свидетельство о публикации №216012101921
Свидетельство о публикации №216012101921
Рецензии