Стар сть, то не вирок, то стан тво душ

Якось, нещодавно, прочитала про французьку жінку, яка прожила 122 роки. Дуже вразило з якою пошаною та  любов’ю про неї  написали. Навіть її недоліки змогли описати юмористично і цікаво. А тут незабаром ще один персонаж з'явився, це американка, яка в свої  86 років вирішила піти до унівеситету, і  отримати вищу освіту, бо це була її мрія. І вона це зробила. І знов таки дивують жінки про яких пишуть,  і та пошана, з якою відносяться до літніх людей.
     А ми маємо  приклади  можливо  цікавіші, але не помічаємо тих людей, які мають  чим здивувати і стати прикладом для багатьох циніків, та реалістів.
    І ось я вирішила написати про нашу українську жінку, яка народилася в багатодітній сім’ї сільського вчителя, про Ольгу Марківну Довгоброд. Зовсім скоро їй виповниться 105 років. Так, вона не встигла отримати освіту, через те, що помер її батько, коли їй було 10 років. То рішення самої долі. Але її природній розум вражає всіх, хто має честь бути з нею знайомим. Я не буду описувати складність її життєвого шляху, це й так зрозуміло. Коли людина пережила не одну війну, не одну революцію, голодомор, та скруту, то це не дуже здивує когось. Я хочу розповісти про неї, як про рідку особистість. Перше, що вражає у Ольги Марківни, той світлий розум, яким наділив її сам Господь Бог. Щоб у свої 105 років людина була на стільки свідома, що їй по сьогоднішній день цікаво, що відбувається навколо, чим переймаються люди, як живуть, чому так, а не інакше, всі ці питання стають перед нею щодня. Так, вона вже погано бачить, але вона чує і все що говорить радіо несе їй ту інформацію, яку вона має проговорити зі своїми янголами, яких вона прийняла як рідних – це благодійниці, які  нею опікуються. Проводячи з нею часи отримуєш  життєвий заряд. Це щось неймовірне! Буває йдемо до неї після роботи стомлені, а ще й з головною біллю й думаємо, хіба маємо ми їй про це жалітися. Соромно.  Приходимо годуємо її, спілкуємося з нею,  допомагаємо, і бачимо, як вона оживає на очах, немов квітка, яку полили свіжою водою. Вона починає щебетати, розповідати свої історії, радіти життю, дякувати Бога - і  ти розумієш, як важливо людині твоя увага. Це вражає!  І виходячи з її затишної квартирки ти ловиш себе на думці, що в тебе вже не болить голова, і ти почуваєшся вже прекрасно. Нема ніякої втоми. Куди вона поділася?- Вона розтанула, як сніг від сонця у любові, цієї чарівної жінки.  Це  вдячність за те, що ти завітала, вислухала, допомогла.  А, вона віддала свою невичерпну любов, чисту, як у дитини. А що таке Любов? - то енергія, що  знімає твою втому, біль, тривогу. То є той самий обмін, який має бути поміж всіма людьми, щоб жити в гармонії з природою і з собою.
  Цікава Ольга тим, що дуже добре відчуває людей. Її пронизливий погляд наче зчитує всю сутність людської природи. І вже, якщо вона «про сканувала» душу і там їй щось не сподобалось, то на тому край, не буде терпіти поруч фальшивих і хитрих людей. Ось така вона є. А людей вона любить.
З нею почуваєшся, як з подругою, забуваєш про її вік - це ж треба мати такий талант! Вона від природу прекрасна акторка. Якщо треба зіграти, то зіграє без фальші. Знаючи її тільки посміхаєшся про себе і думаєш, що в цьому ховається  молодість її душі. Зазвичай, люди такого віку не бажають грати, вони втомлені життям і дозволяють собі бути собою. У неї ж є та сила, талант, який відрізняє від інших.
Неймовірний оптимізм притаманий цій жінці. Був нещодавно такий випадок. Прийшла до Ольги Марківни журналістка познайомитись з цією загадковою жінкою. Бере в неї інтерв’ю , а в цей час за відкритим вікном гучно проїздять авто, які проводять предвиборчу компанію, журналістка напівголоса прошепотіла, «Як вони набридли уже!», а наша Ольга Марківна у слід, «Ой як гарно! - весело, життя іде». Ось і відповідь на питання журналістки, в чому секрет довголіття. А то буває сусідка часто приходить і скаржиться, що стукають сусіди, ремонами своїми вже замучили, чи то музика грає у когось і вона йде скаржитись в певні установи за це, а наша Ольга Марківна, каже: « Так людям же треба  житии в людських умовах, то вони й ремонти роблять, а що музику слухають, так це ж чудово, веселіше  життя від того. 
А ще не дивлячись на вік, не відчуваючи його, вона може бути закохана, як дівчина, чекати зустрічі, мріяти, згадувати, кожну мить тих незвичайних, в той же час звичайних побачень. Відчувати дотик, подих, дивитись в очі і шкодувати, що час скривдив її тіло, але не зістарив душу. Вона, як дівчинка розповідає своїм янголам, про те, як він такий гарний, високий, благородний, поцілував її в щоку, а вона його руку. Як він подарував їй кращі в світі квіти і шоколад, чи то ще щось. Він знає про це чисте почуття любові,  цієї дивної жінки , він відчуває і знаходить нагоду завітати й подарувати їй ті хвилини щастя.
Хтось мабуть не може собі уявити, що таке можливе, але це є і воно поруч з нами.
Почуття гумору, це щось особливе для такого віку, але воно пронизує природу Ольги.
Я хочу згадати приклади її гумору. Нещодавно, ми їй розповідаємо, як будем св'яткувати 105 день народження, що вдягнемо, кого запросимо, що приготуємо, яка  буде музика, вона радісно підтримує наші плани, вносить свої пропозиції, а потім раптово нам каже: «..ага, оце готуємось, а я візьму та й помру!». І сама посміхається, наче шкідлива дитина, чекаючи, що будемо сварити….
Кажемо: Ольга Марківно підемо на рекорд Гіннеса. Будемо жити не менше 122 років. А чому б і ні? Вона сміється та відповідає: «при доброму догляді та годуванні й 200 проживу».
Якось  викупали її, і вибираємо сорочку переодягти. Вибрали кращу, нову. Вона подивилась, та й каже:" ні не цю!". Питаємось: "то чому? Не жалійте носіть". А вона: "поклади, то мені на весілля буде".
Якось фотографуємось, вона пазує, а тоді каже: "а зуби треба показувати?" (а зубів уже років 30 нема)
Сидимо. Коліно у неї оголене і у мене, вона погладила своє, потім моє, то й каже: "ти бачиш, що моє коліно, що твоє, однакові - не має не однієї зморшки". Ось така вона веселуха. Яка вона бабця, знаючи її душу язик не повернеться так сказати. Доречі вона не любить, коли її називають бабцею. Це дозволено тільки онуку. Для всіх інших вона Ольга Марківна.
Якось ми на 104 роки запросили до неї відому у нашому місті музичну групу «Володар», щоб зробити для неї сюрприз. Під час свята молоді дівчата і хлопці завітали до неї з музикою прямо до квартири. То був баян, бубен, скрипка, гитара, та контрабас. Вона побачивши це завмерла, а ми дивимось на неї, як вона відреагує. Вона якийсь час дуже уважно і серйозно слухала, а затим нахилившись до благодійниці, суворо спитала: «А хто платить буде?» Так, вона свідома і все адекватно оцінює. Але зрозуміло, що це був вражаючий подарунок для неї, який її спочатку збентежив.
  Якось до неї у квартиру залетіла муха і щойно ми прийшли, як вона почала розповідати, що їй не давала спокою, ця бридка муха. Вона це так надхнено розповідала, як наче б то вперше побачила цю істоту. Що муха кружляла навколо неї весь час намагаючись сісти їй на ніс, щоку. Потім ця муха здіймалася кружляла і знову докучала - та фінальною сценою розповіді була її фраза, яку ми згадуємо частенько: "А який у неї сильний голос був, ви б тільки почули!" – після цього ми всі розсміялися, говорячи про те, що Ольга Марківна зі своїм особливим слухом почула оперний голос мухи.
Вона на диво охайна жінка, для свого віку. Інтимностей не станемо розповідати, але зазначимо,що все вона робить як слід робити кожному. Вона контролює сама , щоб всі її речі були чистими, та свіжими.
Як справжня жінка вона піклується , щоб бути охайною. Ось дзеркало років 10 уже не любить, каже, сама собі не подобаюсь, бо ж я була така красуня, але при цьому почуває себе на років 50-70 від настрою. Дуже любить парфуми, особливо згадує радянські: «Конвалія», «Троянда». Каже, то були справжні, а сучасні не подобаються, бо всі вони штучні. Все штучне відчуває і не сприймає. Навіть молоко куплене в магазині відрізняє в мить і каже не купуйте, то не молоко, я знаю яке справжнє молоко, бо сама доїла корів. Ліки не признає, окрім цитрамону, корвалолу, та деякі мазі для суглобів.
Ольга, частенько замислюється над сутністю свого життя, задаючи собі питання: «Для чого я так довго живу? Чи це виногорода від Бога за мої страждання, чи то кара за мої гріхи?... Жила, жила і не все робила вірно, якби було дароване, ще одне життя, то прожила б його значно краще, побожніше».  Здоров’я  у Ольги Марківни  для свого віку завидне. Тиск 120 на 80. Пульс у нормі. Нічого не болить, тільки ноги не носять. Тіло слабке, погано тримають ноги, руки, зате голова працює, молодь позаздрять. Пам’ятає події не тільки минулого, як заздалегідь похили люди, а й сучасні, та ще й планує майбутнє. Тому вона має шанс  жити довго, та ще йти на рекорд Гіннеса. Ще можно багато писати про цю дивовижну жінку, бо це джерело позитиву і любові.
(25.01.16 цієї жінки не стало, вона пішла туди, де нема болю, страждань. Там Вічність, де в любові вона розіллється і придбає спокій. Їй через півроку виповнилось би  106, та вона залишалась дівчинкою до останньої хвилини свого не простого життя. Святом було спілкування з нею… сумно… Хай спочиває з миром! Завжди пам'ятатимем цю дивовижну жінку!)