Запитае ненька

-Чому сумуеш? - Запитае ненька,
Чому в очах гірка печаль?
Лише початок це, моя рідненька,
Життя початок!- А на жаль...

-І посмішка, твоя, зрадлива,
Підборіддя, чому тремтить?
- Мамо, його я полюбила,
А він.... Ось серце і болить.

-Доню, не треба, плакати, бо сльози,
Вони то є вода, розради не дадуть,
Збіжать, струмком, до зрізаної лози,
І там, десь, в корінні, пропадуть.

-Ти не сумуй, ще молода, вродлива,
Зустрінешь, доню, свого "коваля"!
- Мамо, ти зрозумій, я полюбила,
В любовій цій, моє життя!

-Барвіночком, зростало по весні,
Стелилося, плелося, розквітало,
В його життя хотіла увійти,
Але, йому було цоьго замало!

-Замало моїх слів, моїх чекань,
Як подиху на смертному одрі!
-Ні, доню, ти чекала побажань,
Але, шпурнув, він в душу каменці.

-І не кажи, змовчи, бо час спливає,
Доню, повір, є інший шлях,
Зтерпи, цю біль, бо все минає!
- Мамо! Це все в чужих життях!

- Ти не питай, чому сумую, мамо,
Чому печаль, в моїх очах, гірка,
Тремтить слоьза, що по лицю збігає!
- Знаю, для ноьго ти, залишися,чужа.