Ой, віхола-хурделиця
червонила усім лиця,
відлітала і стрибала,
сніжки густо розкидала.
Вбирала краян ошатно
у теплії плаття,
хутрові кожушки
і барвисті хустки.
У намистечка строкаті,
як ті яблучка бокаті,
і віночки червоненькі,
наче яблука кругленькі.
А тепер куди летиш?
Куди, віхоло, спішиш?
Летіти за небокрай?
Ніч морозна, так і знай.
Відлетіти у краї
і далекії світи,
поля дальні і близькі
м’яко снігом стелити.
На озимі і траву,
і на дощик у маю,
на ліси і на гаї,
будуть восени гриби.
На садочки з деревами:
вишнями і яблунями,
груші і сливи, ростіть,
завірюху в гості ждіть…
13.02.2016.
Фотографія із інтернету.
Продовження: http://www.proza.ru/2016/02/15/2618
Ой, вьюга-метелица
© Copyright: Светлана Борщ, 2016
Свидетельство о публикации №216021402636
Свидетельство о публикации №216021402636
Рецензии