Магiя Гри Розуму

Весняний мороз вночі. Крики ворон вранці. Відшумів приміський потяг, гелікоптер, патрульне авто зі святошними копами. Тиша стоїть, як вкопана.
 
Далекі зорі. Космічне диво. Протуберанці. Магнітні бурі. Прибульці з їх таємними ґаджетами в потертих шкіряних валізах та у шкільних ранцях. Церпани, закопані під порогом. Богом забуті села. Криївка зі змащеним машинґвером та ящиком гранат проти піхоти та танків, залитих овечим лоєм. Танки та хайку, написані артилеристом. В миру він був кельтом, доцентом, буддистом. Він думав померти, пірнути в Нірвану.
Але повернувся нівроку з порізом. То навіть не рана була. Не глибоким.

Ти вкотре питаєш: "Про що це? Для кого ти пишеш? Хто це прочитає, крім мене?". Не знаю. Це сни чи видіння, які проступають, коли я сідаю до столу аби в теплих пучках відчути биття: чи то серця, чи клавіш.

Не відаю нащо. Не знаю для чого. А може вдаю, що не знаю. Ці розуму ігри -- реальні. І це достеменно. Па-па! Я вертаюсь до спальні...