Веял ветер-ветерок

Віяв вітер-вітерець,
узяв хмари у танець,
щоб плавно пливли
від гори і до гори.

Вниз лились, та не дощем,
нехай сніг іще іде:
лютий місяць надворі
і у горах ще сніги.

Щільні у горах сніги,
а на схилах – ручаї,
пробує уже весна,
чи прийшла її пора.

Навідає край увесь
коли вже птахи пісень
весело співають,
сніг з ялин скидають.

Сніг і сам весь упаде,
ялиночка сховає,
снігу там іще ховатись
і до червня дочекатись.

Розтанути на вершечку,
під ялиновим дашечком
ручаями утікати,
більшу річку зустрічати.

А річечка бистра
з Сивулі почалась,
з усіма потоками
річка зустрічалась.

Ручаї її поїли,
додавали води й сили,
і по каменях тече,
воду до Дністра несе.

Зустрічається з сестрою,
Надвірнянською такою,
тече з нею до Дністра,
бистра вона і швидка.

Сивий Дністре, зустрічай,
бо пливе в далекий край,
аж до моря Чорного
і поїтиме його.

А як хмари будуть десь,
то приймає дощ увесь,
на Сивулю дощик ллє:
це привіти море шле…

Фотографія із інтернету.
22.02.2016.