Магiя -Снiг Падаje-

Просто сиджу. Підпираю спиною теплу грубу. Дивлюся в широке вікно.
Падає мокрий сніг. Колихається гілля. Заплющую очі. Дивлюся німе кіно.
Споглядаю спомини, переглядаю барвисті слайди і сепію.
Тепло, затишно. Щастя. Любов. Торки. Дотики.

Доти Київ не знав такого тепла. Весна почалася в кінці січня
Гібридна війна перетікала в гібридний мир.
Екзистенційний абсурд заповзав у всі щілини
Ніби хтось вчинив фантастичне тісто на опарі шизофренічних марень
Хмара лілова опускалась на місто все нижче і нижче
І хтось за стіною увімкнув на всю гучність
П'яту симфонію Бетховена у виконанні Металіки
Гарне вітання Всесвіту з добрим ранком,
який, як відомо, не помиляється.

Я читаю книгу товсту, як шмат українського сала щойно з бодні.
Не караюсь, не мучусь, хоч схиблений на мініатюрах
і найбільше люблю в письменстві стислість.
Але цей, Саґітаріус, справу свою знає
Пише, як юний Бог, у свої без хвостика вісімдесят
Яка мова, який світ, яка епоха!
Купці торгували. Не лізли в князі.
Королі безчестили себе куртизанками,
але не порушенням данного слова.
Шляхта ще мала ґонор, але вже не мала грошей.
Зараз усе ніби не так.
Незмінні лише божевілля і церква.

Я розчиняю вікно. Перелізаю на зовні. Босоніж іду по снігу.
Зупиняюсь. Дивлюся вгору. Все ще падає сніг. Але вітру нема.
Сніжинки тануть на лобі, обличчі, шиї.
Це означає, що я живу.
Що може бути кращим?