І як тільки ніч, надвисає над старими будівлями, такого ж старого міста.
Будь то він сам, чи може з кимось, чужим.
Не таким близьким, рідним.
Як в його пам'яті, лиш спогади, та сподівання такі ж не забутні та чисті, про неї.
В припущеннях розмірковує, а також мріє, тоді коли очі закриває свої.
Чи мріє так вона?
Напевно вже забула все !
Як сонця в ніч, спогадів не залишилось більше, ні променя.
Нажаль у неї.
Розлука в часі на багато кілометрів.
І більш ні жодного, її ніжним голосом, він не почує слова.
Тоді, коли він дивився їй в очі, такого ж кольору як небо.
Міцно тримав її за руку, він відчував, "без неї він не зможе"
І слухаючи те, що по-два рази, за ніч, ві сні він чує, голос її.
Такий справжній, надією сповнений. Для нього і тільки.
Нажаль, що у сні.
Як т льки н ч
© Copyright: Александр Околесов, 2016
Свидетельство о публикации №216022700881
Свидетельство о публикации №216022700881
Рецензии